Жахи Лондона

Розмір шрифту: - +

Розділ другий

З першої зустрічі, з Анастасією, минуло кілька місяців. Ми здружилися та почали займатися не дівчачими справами(розслідували вбивства). Жорстоких вбивств більше не було, але потрібно було ці розкрити, тож поліція найняла приватного детиктива Коннора Д. Норріса, відомого тим, що за всі справи, які він брався розкривались.
Що осені батько їде до заміського будинку, де контролює збір урожаю. Цього разу я з ним не поїхала. Тож наш Лондонський маєток лишився на мене.
Сьогодні мене запросили на вечерю до Стівенсонів. Анастасія говорить, що приїхав її кузен Гудвін Стівенсон, який прийшов влаштуватися на роботу до поліції. Він там працює вже місяць як помічник.
Настав вечір, на сходах маєтку Стівенсонів мене чекала Анастасія. Вона була одягнена в блакитну сукню, на шиї висіли білі буси, а довгі коричневі локони спадати на праве плече.
Побачивши мене, вона посміхнулася.
- Знаю, знаю! Виглядаю як леді! - всміхнувшись, промовила Анастасія. - Рада тебе бачити.
- Я теж рада!
Ми зайшли всередину, маєток великий та просторий, один з найбільш у Лондоні.
- Знайомся, це мій кузен Гудвін Стівенсон! - сказала Анастасія, і Гудвін поцілував мою руку. - А це моя подруга Лілі Коллінз.
- Радий познайомитися! Ви виглядаєте приголомшливо! - промовив Гудвін.
- Я теж рада познайомитися! 
Переді мною стояв високий худорлявий хлопець з широкою посмішкою, волосся світле та довге.
- Ну що ж, ходімо! - сказав Гудвін.
Анастасія тихо промовила: "Напевно, він не тебе запав!"
Хотіла відповісти їй, але ми зайшли у вітальню де був накритий стіл. За ним сидів господар будинку - Реджі Стівенсон, його дружина - Дорріс Стівенсон, дві молодші сестри - Кайлі та Оллі, та інші гості, які мені невідомі.
Нас запросили до столу. Як виявилося, ми святкували розкриття грабунку в банку. Містер Стівенсон почав розповідати свої історії, як він воював, став начальником, різні пригоди та бла-бла-бла, яке всі чули сто разів. Але ми мусіли сидіти та слухати як у перше.
Всі сміялися та веселилися.
- Містере Стівенсон, як проходить справа над жорстокими вбивствами? - запитала я. Його обличчя перестало сміятися і він почав говорити серйозно.
- Ми працюємо над цим, і нам не можна розголошувати інформацію. Але запевняю ми скоро розкриємо загадку цих вбивств... А я розказував вам про свою подорож до Африки? - швидко перевід тему містер Стівенсон. 
Я і Анастасія вирішили піти на балкон, щоб нас не почули.
- Батько нічого не хоче розповідати! Але явно те, що він щось приховує! - промовила Анастасія.
- Що ж сталося, що бояться навіть говорити?- сказала я.
- Незнаю, але мені здається, Гудвіну теж щось відомо.
- Ти пробувала його запитати? 
- Звісно, і не раз. Але весь час за нами дивився батько, і Гудвін став замовчувати!
- Ви говорите про мене? - зайшов на балкон Гудвін. - І що ж таке?
- Ми говорили про те, що ти сподобався Лілі! - сказала Анастасія. Я на неї тільки подивилась здивованим виглядом.
- Справді?
- Ну... Так.. Але мені потрібно йти! Дякую за вечерю! - промовила я.
- Гудвін! Проведеш дівчину? Вже досить темно! - сказала Анастасія.
Цього моменту, я хотіла вбити Анастасію, і на один труп стало би більше.
- Якраз хотів запропонувати!
- Дякую! Гудвін, принесеш мені пальто? - спитала я, надіючись що він піде вперед.
- Звісно!
Як Гудвін пішов, я кинула незрозумілий погляд на Анастасію.
- Що ти зробила? Він, звісно, гарний хлопець, але я не хочу зустрічатись з ним!
- Тебе ніхто і не просить зустрічатись з ним. Просто він проведе додому тебе. Ти зможеш його розпитати!
- Ти могла би раніше сказати!
- Я на ходу мислю!
Попрощався з усіма, ми вийшли з маєтку. По дорозі додому, Гудвін розповідав про себе, а я йшла роблячи зацікавлений вигляд. Він виявився досить балакучим. Потім почав залицятись до мене, розхвалюючи. Тому вирішила запитати його!
- Я такий радий, що тобі подобаюсь! Бо ти мені теж подобаєшся, ти така гарна та мила.
- Як ти влаштувався на роботі?
- Звісно, поки що я помічник, але включають в роботу. Помічники знають найбільше всього.
- А що ти знаєш про ті вбивства? - сказала я ніжним голосом.
- Ну, нам не можна розповідати! 
- Я нікому не скажу! - усміхнувшись, сказала я.
- Вони думають, що вбивць багато, банда. Але факти вказують, що це зробила одна людина, або надлюдина.
- Тобто надлюдина?
- Монстр! Всі мертві були жорстоко вбиті!
- Про це всі знають.
- Але вони не знають, що їх піддали тортурам. Їхній одяг подертий на шматки, на тілі багато глибоких ран, від кігтів. І ще ми знайшли в дому убитого...
Гудвін хотів сказати, але перед нами опинився чоловік з ножем у руці.
- Віддавайте гроші, а то помрете! - крикнув злодій.
- Спокійно, ми все віддамо! - сказав Гудвін. Він настільки боягуз, чи мені здалося? Він віддав гаманець злочинцю.
- Тепер ти знімай намисто! - я зняла намисто, і віддала йому. Він схопив мене за руку. - І кілечко теж!
Кільце було мамине, тож я не хотіла його віддавати. Я вдарила ногою крадія по чоловічому органу, він від болю впав, я забрала ніж та гаманець з намистом.
Крадій втік подалі. Гаманець віддала Гудвіну, він мене провів до дому, хоч його самого потрібно провести. 
Зайшовши до маєтку, я ще довго стояла за дверима. Хотіла вже піднятись наверх, але почула крики з вулиці. Вийшовши за двері, знову почула крик. Це кричав Гудвін, так ніби його шматують. Я вхопила палку і побігла тією дорогою, якою йшла до дому. Напевно на нього напав крадій, але це не може бути він, адже крадій втік іншою вулицею. Можливо він покликав дружків. 
Гудвін ще раз закричав. Я побігла швидше, але тільки побачила закривавлене й пошматований тіло Гудвіна, де з рота йшла кров, його кишки вспороті гострими лезами. Біля нього я побачила високу постать з довгими кігтями. Він стояв спиною до мене. З його кігтів стікала кров, він повернуся до мене, я побачила тільки червоні очі.



Frigus

Відредаговано: 27.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись