Жертва вампіра

Розмір шрифту: - +

Ви з нею пара? Чому тоді їй нервувати через мене?| Травма Розабелли

Пройшло пару днів, Дем’ян займався своїми справами по роботі. Хоч він і вампір,але свій бізнес має. Алістер сидів у бібліотеці,як і обіцяв,учив Розабеллу варити зілля.

- Привіт,- сказав Дем’ян,коли зайшов в бібліотеку.

Алістера і близько там не було. Розабелла сьогодні була вдягнена в офіційному стилі,а саме в білій блузці та чорних брюках,волосся заплетене в косу.

- Ти мене ігноруєш? - звернувся ще раз вампір, Роза перемішувала щось у невеличкому казанчику.

- Ні, просто зайнята, - відповіла дівчина.

- Що це ти куховариш?

- Зілля, яке допомагає при розладах шлунково-кишкового тракту.

- Дай скуштувати,- граф забрав з її рук казанок із ложкою та спробував трішки,- на смак дуже гарно вийшло.

- Та це ж не якась страва,- усміхнулась Розабелла, - а просто ліки.

- Усе одно, - кинув брюнет, - ще ніхто так гарно не робив цього. Ти десь навчалася?

Розі покрутила головою вправо і вліво.

- Просто Алістер - гарний вчитель, - усміхнулась юнка.

- Ясно,- сказав вампір і підняв одну брову вгору, - я чув, що ви сьогодні катаєтесь на конях.

- Угу, дуже хочу спробувати. 

Після обіду Алістер повів Розабеллу кататись на конях. Дівчині дістався великий баский кінь з чорною гривою і сильним норовом. Друзі катались недалеко від замку. На небі не було ні хмаринки,але за секунду щось почало коїтись, почав іти дощ і піднявся вітер.

Баский кінь скинув Розі на землю, дівчина відчула сильний біль в нозі. На цьому тварина не зупинилась, блондинка опинилась перед копитами коня, той став на задні ноги і приготувався стрибнути на дівчину. Раптом коня відкинуло в протилежну сторону немов вітром. Це все сталося настільки швидко,що Алістер не встиг зреагувати.

Розабелла підняла погляд і побачила біля себе недалеко Дем’яна, в протилежній від нього стороні стояла незнайома жінка з чорним довгим волоссям і такими ж очима, вона була вдягнена повністю в чорний одяг, на обличчі в неї грав гнів.

- Нащо ти врятував її?! - незнайомка поглянула на графа Дем’яна.

- А ти чому прийшла на мою територію і встановлюєш тут свої порядки?! - не менш злився вампір.

Розі спробувала встати,але не змогла,сильний біль проймав усю ногу. Алістер підбіг до дівчини:

- З тобою все добре?

- Не знаю, - мало не хникаючи, видала юнка.

Тим часом вампіри з ненавистю гляділи один на одного.

- Чим я гірше за неї? Чому ти знову обираєш собі людину? Це не чесно! – нервово видала брюнетка.

- Кларо, краще тобі піти звідси, - холодно відповів Дем’ян.

- Я просто так це все не залишу, скільки ти будеш продовжувати вбивати людей, а мене ігнорувати? – не заспокоювалась вампірша.

- Якщо ти зараз не підеш, - на підвищеному тоні сказав граф, - то я тебе викину звідси!

Клара хотіла ще щось сказати, але їй не вистачало повітря,вона почала розгублено кидатися очима зі сторони в сторону,а потім врешті решт розвернулась і миттю пішла геть.

Дем’ян підійшов до Розабелли, яка лежала на землі і Алістера, що занепокоєно стояв поруч.

- Ти поранилась? Йти можеш? – запитав вампір.

Розі взялась за руку Алістера і встала, ступивши крок, дівчина зойкнула.

- Я бачу, що ти йти не можеш, - зробив висновок граф, - тоді я понесу тебе, - вампір підійшов ближче і вже був готовий взяти блондинку на руки.

- Не варто! – різко видала Розабелла. - Я і сама дойду.

- Зараз не час противитись мені! – починав злитися Дем’ян.

Дівчина гордо підняла голову і направилась в сторону замку. Зробивши три кроки, юнка оступилась і ледь не впала, її підхопив графі взяв на руки проти її волі. Побачивши погляд Дем’яна, Розі побоялась сказати хоч слово, дівчина поводила себе тихо в його руках.

** Серце вампіра не стукає.. І не дивно, воно ж мертве.** - думала Розабелла, яка ненароком прислухалась.

Граф відніс її в його кімнату. Дівчина пручалась, але хто ж переможе вампіра.

- Нащо ти мене сюди приніс?! – кричала Розі.

Дем’ян поклав дівчину на ліжко і кинув в неї подушку.

- Ти з глузду з’їхав?!

- Я приніс тебе сюди,бо одно бігати до тебе в сусідню кімнату – для мене це занадто важко, - проігнорував запитання дівчини.

- За мною подивився б Алістер, тобі не варто напружуватись! Тим паче з ногою нічого серйозного,просто забила сильно.

- Я винний,тому я і подивлюсь за тобою, Клара вчинила так з тобою через мене.

- Мене скинув кінь,а не вона,- пхикнула Розі.

- А хто ж змусив його? Вампіри набагвто більше можуть,чим ти думаєш, - сказав Дем’ян.

- То ви з нею пара? Чому тоді їй нервувати через мене?

- Досить мене запитувати, зараз покличу лікаря, він подивиться на твою ногу, - брюнет вийшов з кімнати.

Розабелла поки чекала лікаря, стала розглядати кімнату графа. Його ліжко ще більше, ніж в кімнаті дівчини. Увесь інтер’єр в червоному і чорному кольорі. На робочому столі лежить багато якихось папок, видно, вони пов’язані з роботою вампіра. На стелі люстра у формі «іньянь». Шафа справа від ліжка, злів тумбочка з будильником.

Нарешті прийшов лікар Смітт, який оглянув ногу дівчини, нічого страшного не виявилось, просто сильно забила і потягнула зв’язки, чоловік обмотав ногу юнки пов’язкою.

- Носи впродовж дня,а на ніч розтирай маззю і все буде добре, через тиждень-два бігатимеш! – усміхнувся лікар.

Дем’ян подякував Смітту і провів його до виходу, потім повернувся назад до Розабелли.

- Ти голодна? – поцікавився вампір.

- Трохи.

- Піду скажу Седріку,щоб приготував чогось смачненького.

- Через годину прямо в кімнаті накрили на невеликому столі вечерю, яка складалась переважно з м’яса. Розі злегка піднялась.



Lisa Karion

Відредаговано: 15.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись