Жертва вампіра

Розмір шрифту: - +

Таємничий замок і зустріч з його власником

- Тільки будь ласка, не зустрінь графа Дем’яна,він вампір,тому якщо побачить тебе,то буде погано,- розповів Алістер, він бібліотекар у будинку з привидами.

Його зовнішність прекрасна, темне коротке волосся, карі очі, пухкі вуста і мила посмішка.

Розабелла потрапила в цей будинок,тому що тікала від своїх сімейних проблем. Її заручили з некрханим,тому дівчина тікала пізно в ночі і натрапила на похмурий замок,йшов дощ,тому іншого вибору як постукати всередину – не було. У будинок її впустив якраз Алістер,що теж,як і Розі – людина.

- А цей Дем’ян дуже страшний? – запитала блондинка.

- Розабелло, краще зовсім не згадуй його імені. Вампіри-телепати,тому відчувають усі твої емоції,- спокійно розповів бібліотекар.

      - ВАМПІР?! – закричала дівчина, - Невже таке буває?

Від крику в Алістера трохи сповзли окуляри з переносиці, він їх посунув назад.

- У цьому домі буває, краще б ти сюди не приходила,людям тут не місце.

 - Начебто ти не людина? Пфф,це все одно краще,ніж вийти заміж за того придурка з базару,- висловилась Розабелла, її батько хотів,щоб вона вступила в союз з багатим підприємцем міста.

- Ти мене почула,не показуйся високому  брюнету з довгим волоссям десь по лопатки і з блакитними,а іноді і червоними від злості очима.

Розабеллі граф Дем’ян справді уявився страшним вампіром з лютим оскалом.

Юнка вирішила краще не потрапляти йому на очі. Наступні дні вона бігала від одного місця в замку до іншого, багато кімнат лякали її,тому що в замку з привидами можна було зустріти різних бридких тварин,таких як кажани чи криси,також час від часу тут літали моторошні духи. Темна атмосфера в будинку нагадувала старий фільм про вампірів, меблі в будинку були всі антикварні і вирізьблені орнаментом, на вікнах стояла чорна сітка.

**Для чого вона?** - думала Розабелла,яка розглядала моторошний сад за вікном.

У її кімнаті,що знаходилась майже в підвалі, стояло розкішне бордове ліжко,старовинна шафа, годинник із зозулею  і стіл з кріслом-качалкою.

У шафі дівчина знайшла чиїсь старі наряди, лілова сукня з гарною косинкою до неї, привернула увагу Розабелли. Блондинка вдягнула цю річ і покрутилась біля дзеркала.

Раптом у двері постукали – це був дворецький Седрік, який повідомив,що скоро сюди навідається граф Дем’ян,а це означає,що дівчині потрібно скоріше йти звідси. Не встигши перевдягнутись, Розабелла побігла сходами наверх і зайшла до Алістера. Юнка вся задихалась.

- Дем’ян іде в мою кімнату, - лише видала вона.

- Я сподіваюсь,що ти там нічого не залишила,- нервово запитав бібліотекар.

Вираз обличчя Розі став переляканим. Вона стала згадувати чи нічого не виставляла на видне місце.

Тим часом граф Дем’ян,солідний ,можна сказати, король вампірів, з холодним блідим обличчям і гострими кликами, в чорному старому ,як світ, костюмі, йшов до підвалу. У кімнаті,в яку зайшов граф, чимось пахло.

** Це що квіти?** - подумав вампір.

Дем’ян підійшов до столу біля вікна,його погляд привернула жовта квітка з чорною серединкою.

- Точно! Я залишила там соняшник,- згадала Розі, - але це ж нічого страшного? – з надією спитала вона.

- Тепер нам кінець,- доволі спокійно повідав Алістер, він нарешті відклав книгу,яку читав весь цей час,- що це на тобі? – його погляд привернула сукня Розабелли.

-Я знайшла це в шафі… у своїй кімнаті.

Ці слова Розі сказала ніяково, їй стало соромно за свій вчинок. Лазити в чужих речах дуже невиховано.

Почувся голос Седріка: « Пане,Алістер зараз зайнятий,краще не ходіть туди».

У відповідь почувся грубий хриплий голос: « Він що тут головний? Я чи він повинен стукати в двері цього дому?!».

Очі графа почервоніли від злості, він із силою відчинив двері у кімнату бібліотекаря. Розабелла нервово кинула погляд на вампіра, той виглядав розлюченим, лише Алістер надалі залишався спокійним.

- Це що? – задав запитання Дем’ян, поглянувши на дівчину,- Звідки в тебе ця сукня?!

Розі не придумала нічого розумнішого як просто втекти, штовхнувши графа в сторону, юнка кинулась довгим коридором в протилежну сторону від кімнати Алістера. По коридору були розвішані портрети старих вампірів, на підлозі лежав довгий,немов червона доріжка,килим.

Граф Дем’ян побіг за злодійкою, як ця дівчина посміла вдягти чужі речі,і взагалі як потрапила в цей замок?

Вампір швидко схопив дівчину за руку і зупинив,він боляче зжав її кисть.

- Гей! Я все поясню, - розгублено кинула Розі.

- Звичайно,що поясниш, як ти посміла перебувати в моєму будинку,ще і вдягла цю сукню! Де ти її взяла?! – злився вампір.

- У кімнаті в підвалі…

У цей час встиг добігти Алістер, він поглянув на свого володаря.

- Це Розабелла,прийшла сюди десь тиждень назад,вона моя учениця, я навчаю її зілля варити,- розповів бібліотекар.

- Чому ти не сказав мені про це?! Чому вона носить сукню Аманди?!

Роабелла намагалась висмикнути свою руку,але кожна спроба виявлялась хибною. Вампір з кожним раом ще сильніше робив їй боляче.

- Може відпустиш вже нарешті?! – вигукнула дівчина, - Кого ти з себе корчиш?

Граф Дем’ян настільки здивувався заяві незнайомки,що випустив її зап’ястя.

- Сам вдягнув на себе цей старий костюм, волосся довге,ти в якому столітті живеш? А ці чорні нігті,що це за жах…

З кожним словом дівчини все сильніше бліднів Алістер.

Граф розсміявся.

- Пане, вона не це мала на увазі, - намагався загладити все бібліотекар.

Вампір жестом наказав йому замовчати.

- Що ж тоді модно? – запитав Дем’ян у Розабелли.



Lisa Karion

Відредаговано: 15.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись