Життя, яке склала пригода.

Розмір шрифту: - +

1 Частина

   Була звичайна рання неділя. Все було як завжди, я встала, застелила ліжко та пішла до ванної кімнаті. Вмилася, почистила зуби та як почула як мене гукала мама.

  -Доню! Ти вже прокинулась? 

 -Ну звісно прокинулась. Ти щось хотіла?

 -Хотіла переконатись що ти встала, спускайся на низ.

 -Уже йду.

 З ціми словами я спустилася до низу і відчинила холодильник.

 -Що, перед відчиненим холодильником нагулюєш апетит? - Мама з усмішкою це запитала,

 -Щось типу того. - Я теж трохи розміялася, та задумалась

 -Ти не забула про свою зустріч?

-А? Яку ще зустріч? 

 З подивом і надією що не запізнюсь я запитала це у мами.

- Машо, ти що геть здуріла? В тебе зустріч з Анею, у кафе на одинадцяту годину.

 Я задумалась, яка ще може бути зустріч, але в мить згадала що воно запросила мене на каву, в мою улюбленну кав"ярню, поговорити. Але що такого важливого вона хотілаі сказати що запросила так рано? Було невідомим.

 -Ааа, так, я  згадала... Стоп! Зачекай, а яка година?

- 10:44 - Мама так спокійно це сказала ніби не усвідомлювала що я спізнююсь.

- О боже мій! Я спізнююсь,

 З цими словами я побігла до другого поверху одягатися, та бігти на зустріч. В першу чергу я побігла до ванної кімнати, з поспіхом я забула що десять хвилин назад я там уже була. Але лишній раз почистити зуби нікому не завадить. Особливо такой солодкоїжці як я. Після ванної кімнати я побігла одягатися. На вулица було дуже тепло, навіть гаряче, але для купання на річці було ще зарано, це розчарувало мене. Але довго над цім я не замислювалася. Я одягла легку футболку, джинси, і чорну накидку. Хто знає який там вітер. На годиннику було 10:55. Ну запізнюся, Аня вже звикла до цього. Я спустилася, обійняла маму та схопила з тарілки печиво.

 -Мамо, я скоро буду!

- Гаразд!

  

    Я вишла на вулицю і щоб менш запізнитися бігла, дожовуючи рештки печива та рідко дивилася по сторонам чи немає поряд машин, а то ще не вистачало під машину попасти. Я захекана добігла до кафе, лишилось перейти та іншу сторону. я не дивлячись перешла  та побачила як маленька дівчинка років 5-6 стояла на дорозі, а на неї летіла машина, а мама стояла на іншій стороні, я швидко побігла схопила дівчинку і підкінула в сторону до її мами, а сама.... попала під машину. І з цього все почалось!



Даша Зайка

Відредаговано: 11.10.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись