Зловісне натхнення

Розмір шрифту: - +

Глава 10

Глава 10

        

Напевно, я ще ніколи в житті не їздила в таксі з такою швидкістю. Водій трохи шокований був від того, що клієнт вимагає і птиць в небі переганяти. Я не забігла до відділу, а просто увірвалась, наче справжній буревій. В кабінеті вже сиділи Ярик та Юра і завзято щось обговорювали.

- Зоряно, ти вибач, що турбуємо в твій вихідний, але сама бачиш, тут якась дивина  коїться. – Юра покрутив у повітрі світлинами з місця подій. – Я не марнувала часу,  присіла поруч та почала вивчати матеріали справи:

- Пусте. Не вперше…стоп! – Я уважно придивилася до часу складання протоколу. - Так це сталося вчора ввечері? А чому мені одразу не повідомили?! Чого раніше не сказали?! Ви не повинні без мене оглядати місця вбивств!

- Бо це не вбивства, а самогубства. Принаймні, так ми вважали спочатку. Тому й вирішили не смикати тебе зайвий раз. Потім колеги з інших районів повідомили про ще два подібних випадки, а Віолета поспілкувалась зі своїми та з’ясувала, що час смерті у всіх трьох приблизно однаковий.

- У дівчат знайшли сильнодіючу психотропну речовину, так?

Юра з Яриком обмінялися спантеличеними поглядами:

- Знаєш, ти мене іноді лякаєш. Звідки тобі це відомо? Віолета тільки-но закінчила повний огляд, я за хвилину до твоєї появи почув від неї про загадкову гидоту, що якось дивно впливає на психічний стан.

- Віолета встановила, що це таке?

- В тому й вся справа, то невідома отрута…

- …я б сказала – суміш отрут. - До кімнати якраз і увійшла наша гострослова судмедексперт. – Тут попрацював не просто першокласний хімік-біолог, а ще й хвацький гіпнотизер.

Ми всі втупилися в жіночку здивованими поглядами, бо останнє слово пролунало взагалі якось не за адресою. Віолета хитро посміхнулася і пояснила:

- Хтось змішав досить рідкісні та небезпечні препарати, поєднання яких впливає на людину, ніби гіпноз. Тобто, ти приймаєш, скажімо, «чарівну» пігулку, через якийсь час перетворюєшся на слухняну істотку, якій шепочуть на вухо певні команди, а ти потім береш і чемно їх виконуєш.

- А ця отрута може потрапляти до організму в будь-якій формі: пігулки, ін’єкція, щось сипуче, на кшталт цукру?

- Цілком вірно, Зоряно.

- Це ж що виходить, хтось винайшов новий різновид наркотиків та випробовує їх на своїх жертвах, змушуючи стрибати з вікон? Серійний вбивця? А чому саме блондинки?  – Ярик активно будував теорії, а я могла думати лише про останній тяжкий погляд, який з’явився в мене перед очима. І належав він одній зухвалій світловолосій дівчині з минулого…

- Але чому цей псих змушує саме стрибати дівчат з вікон? Можливо, їх всіх щось поєднує?

Віолета підійшла до Ярослава, присіла поряд на вільний стілець і навіщось поклала руку йому на коліно:

- Навряд між ними окрім кольору волосся було ще щось спільного. Та й мешкали вони в трьох різних напрямах міста.

Я схопила світлини дівчат і розклала їх перед собою. Ні. Ні з ким з них я точно не знайома і ніколи знайома не була.

- Треба детально опитати всіх рідних та близьких кожної жертви. Поряд з будинками знаходиться багато магазинів і банків, в яких є зовнішні камери спостереження, необхідно їх переглянути. Колеги з інших районів вже працюють? Ви дзвонили? Важливо порівняти свідчення. Ми повинні якомога більше дізнатися про всі кроки вбитих.

- Я візьмусь за це, Зоряно Георгіївно. – Ярик, як завжди, одразу готовий діяти. Молодець! Надзвичайно поважаю в ньому цю рису. - Скоро журналісти прибудуть, то яка в нас офіційна версія, доведення до самогубства?

- І це також, Ярославе. А ще незаконне введення в організм психотропних речовин, ну і звісно – умисне вбивство. - Та не встигла я і слово останнє промовити, як Юра одразу запротестував:

- Почекайте, можливо ми не будемо квапитися з висновками? В нас поки немає доказів, що загиблі не за власним бажанням щось там проковтнули.

- Це не «щось там», Юро, це отрута, яка стала знаряддям вбивства! Для чого приховувати правду?

- Бо в нас відсутнє тому підтвердження. Ти хочеш, щоб серед населення поширилась паніка? Ти тільки дай привід, народ такого маніяка тобі вигадає, ми в житті цю справу не розкриємо!

- А чого ти раптом вирішив, що мова не йде про маніяка?! Хіба ти не розумієш, що це той самий  псих?! – з кожним реченням наші голоси посилювались. Віолета та Ярик мовчки спостерігали за нашою суперечкою, тільки очі переводили з одного на іншого, і навпаки.

- Який ще той самий…, - Юра на декілька секунд замислився, а потім видихнув і покрутив головою. – Зоряно, не думаю, що той випадок з Анною в університеті якось пов'язаний з цими злочинами. Та в неї в голові таке коїлось через чоловіків, яких вона безперестанно змінювала, що годі й уявити.

- Але в її організмі також знайшли залишки подібної психотропної гидоти. Треба підняти матеріли справи, порівняти зразки…

- Зорянко, пригальмуй. Ти серйозно хочеш, щоб я з запитом звернувся до центрального відділу, який тоді цим займався?



Александра Чернобай

Відредаговано: 28.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись