Зловісне натхнення

Розмір шрифту: - +

Глава 25

Глава 25

 

- Отже, камери спостереження в магазинах, повідомлення, що одночасно надійшли всім працівникам нашого відділу на мобільні, вибухівка в автомобілі Данте, іграшки з автомобілем спортсмена, на якому ти мене переслідував, знову ж таки спроба щось вчинити з автомобілем Назара – то все твоїх рук справа?

Стефан…чи Степан… підвівся і порівнявся зі своїм батьком:

- Ну, слухай, твій здивований тон мене ображає. Я – геній, і можу дозволити собі будь-що. Тому все перераховане тобою – так, розваги для малечі.

Від його самозакоханості бридко ставало!

- Як ви про все довідувались? Звідки така точність?

- О, нарешті цікаве запитання. Насправді, то річ вельми проста. Треба всього лише добре знати твої звички, Зоряно. Наприклад, незрозуміла любов до сумочки, яку ти постійно береш з собою, таке враження, що в ній медом намазано. Ти навіть зброю там інколи тримаєш. Я наштовхнувся на тебе в натовпі і почепив на неї жучка. Ось ми вже й знаємо майже про кожний твій крок. Це, до речі, моя ідея! Як тобі, годиться?

Я мовчки проковтнула його лукаве питання і продовжила ставити свої:

- Ви повторили сценарій ваших вбивств п’ятирічної давнини тільки з більшою кількістю жертв, бо хотіли мене провчити. Проте, чому перекинулися на Данте? Чому зі всіх моїх залицяльників ви обрали для покарання саме його?

Цього разу відповів Анатолій Кирилович:

- На жаль, доки ти була в Англії, ми не знали про твоє особисте життя. Але тут ти перейшла межі, Зоряно. Цей чоловік міг знову забрати тебе від нас. І ти так швидко здалася, жінка не повинна подібним чином поводитись. Він погано на тебе впливав.

- Ще й свої рученята брудні постійно простягав! - Степан практично виплюнув мені ці слова. І я дещо дивне помітила в його погляді, дещо споріднене ревнощам і пораненій владності.

- Навіщо ви вбили Анжелу Ігорівну? Чим вона загрожувала вашим мерзенним планам?

Мені вкотре відповів Анатолій Кирилович:

- Будемо відвертими, вона тебе недолюблювала, Зоряно. Постійно чіплялася за найменші дрібниці, аби гидоти всілякої наговорити. Ще й ці її постійні дурнуваті поради...

- Але ж вона просто ревнувала вас до мене! Жінка не хотіла нічого поганого!

- Мила моя, заспокойся. Від тієї мадам один тільки клопіт. Вона не варта твоїх хвилювань.

- А хто вартий? Студенти, що взагалі ні в чому не винні були?

- Це той твій переслідувач ні в чому не винен? Та він з головою не товаришував!

- А ти, значить, товаришуєш?

- Но-но, сестричко, - Степан припинив посміхатися, його очі зловісно спалахнули. Він виставив вперед вказівного пальця і порухав ним туди-сюди, - інших двох гавриків я дозволив тобі врятувати, і це був акт доброї волі. Це я наказав Алісі сповістити тебе, де шукати скарб.

- Акт доброї волі? Вони ледь не замерзли там!

- Ой, як нудно!

Я автоматично смикнулася, бо мені захотілося вчепитися йому в шию, але біль в руках не забарилася і притупила мій запал. Я звернулася до Анатолія Кириловича:

- Ви сказали, спочатку не знали, що Назар не становитиме небезпеки, про яку небезпеку йде мова?

- О, наш герой Назар! А я вже чекаю, коли ти згадаєш про нього?

Анатолій Кирилович претензійно поглянув на свого сина, після чого той підняв руки догори, мовляв він тимчасово стулив пельку.

- Зоряно, ти – моя дочка, хочеш того чи ні. І для своєї спорідненої душі я бажаю найкращого. Звісно, всі ми чудово розуміємо, що ти молода, красива, сповнена енергії жінка, яка рано чи пізно забажає створити свою сім′ю.  Але твій обранець має бути гідний тебе. З самої першої зустрічі з Назаром вже стало зрозуміло, що між вами щось пронеслося. Він непогана людина, але все ж не стовідсотковий варіант.

Я ледь не закашлялась, Назар - варіант. А я гадала, ці двоє ненормальних вже нічим не здивують.

- Зізнаюся, в мене були думки прибрати його з твого шляху, але, коли я більше про нього дізнався, зрозумів, що хвилюватися нема чого. Назар – цілковитий холостяк та й до тебе він ставився посередньо, тому нічого небезпечного я від нього не чекав. Хоча, після твого повернення слідчий став більш впевнений та наполегливий. Однак, Зорянко, - чоловік підійшов і присів коло мене, - якщо ти захочеш бути з ним, я не заважатиму. Я не бажаю, щоб ти себе почувала, ніби в рабстві. - Він говорив це з такою виразною щирістю в голосі, от зглянувся так зглянувся! Але його син був незгоден з батьківськими поступками:

- Навіщо їй цей непотріб? Є набагато кращі за нього.

- Це ж хто, ти?

Його жовна на вилицях затремтіли, а в очах закрутився небезпечний блиск. Я влучила. Цей Степан – Стефан дивився на мене з досить помітним чоловічим інтересом, а не як член нашої великої, уявної і геть ненормальної родини. Анатолій Кирилович теж щось помітив, декілька секунд підозріло сканував поглядом свого сина, але швидко прогнав зародки розумних ідей і посміхнувся:



Александра Чернобай

Відредаговано: 28.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись