Зникла

Розмір шрифту: - +

День чотирнадцятий

Прокинулася я ні разу не від будильника. Біля ліжка стояв син в його очах гуляла тривога і він нервово трусив мене за плече.

- Все. Я проснулася. - прохрипіла я, аби він мною перестав бовтати.

- Ма, ти чого? Твій будильник уже всіх розбудив. Антон тебе теж пробував добудитися. - в голосі сина всіма кольорами переливалася паніка.

- Я норма. - потрусила я головою. - Зараз в душ і буду вражати жвавістю і бадьорістю.

- Ма, будильник дзвонив півгодини. За мною бігав на двір Антон. І це він ще до бабусі не забіг.

- Дарій. Все в порядку.

- Що прийняла? - нахмурився він.

- Снодійне вчора, а будильник не перевела хоча б на годину. Годі паніку розводити.

- Ти накачалася барбітуратами?

- Синок в твоєму голосі обурення, неначе ти застав мене за вживанням наркотичних засобів.

- Я розбудити тебе не міг то нормально? - напосів він на мене.

- Диплом лікаря у мене. То нормально. Вибач, що налякала. Заснути не могла.

- Ясно. Все просто.

- Все гаразд. - заспокійливо сказала я.

Позбулася я свого сина перед дверима ванної. Довго плескалася в душі намагаючись проснутися. Загорнувшись в халат виповзла на кухню. Дві насуплених моськи сиділи і чинно пили чай, мені ж син підсунув каву. Антон навіть бутербродів наробив. Я перевела погляд з одного на іншого.

- Так, вибачте, що налякала. - поглянула і сина, що сидів з сильно дорослим виразом обличчя і на Антона, якого наші сімейні розбирання трохи лякали і він ховався за чашкою чаю.

- Ні, ну ти нормальна? - буркнув син.

- Дарій твоя турбота, мене розчулює. - підійшла до нього, обійняла, чадо навіть не видиралося. - Ще слово і у мене розпочнеться напад любові. - скуйовдила йому волосся.

- Ну, годі. - скривив він міну.

- Я на онуках відіграюсь. - пригрозила я. - І вони за все тобі відомстять. Все досить циклічно. - це вже більше пояснила я Антону. - Я мотала нерви твоїй бабусі, ти мені, твої діти тобі. Все навіть нудно.

- О, боже! Знову розмови про внуків. - закотив очі син.

- А перш ніж осуджувати когось візьми його взуття, пройди його дорогу, спробуй його сльози і відчуй його біль. І ніколи не впадай в ілюзії, що з тобою нічого такого не трапиться.

- Правила щасливого життя чувак. Ніколи не сперечайся з жінкою. Навіть коли вона не права. - прокоментував то син, Антону. Видно від ранкового переляку він вже відійшов.

- Файно! - посміхнулася я. - Правила щасливого життя починаються з посміхайтеся і думайте про хороше. Вам не довелося голодувати і ночувати на вулиці. То ви вже щаслива людина. Просто іноді ми люди про то забуваємо і за прагненням ще більшої наживи біжимо до прірви, яку знаменує кінець нашого життя.

- Моє почуття самозбереження натякає, що пора бігти в школу. - одним ковтком допив чай Дарій. Я саркастично підняла брову. - І Антон воно в тебе зовсім нерозвинуте, але коли жінка починає зранку філософські розмови, роби ноги. - поглядом на мене покосилася кровинка, коли це наче шепотіла Антону.

- Голопуцьок. - похитала я головою.

- Ти мам головне пам’ятай, що барбітура аптечна запита енерджайзером …ну максимум 10 років і все. - виразно провів він рукою собі по шиї.

- Стояти? - проричала я. - Звідкіль інфо?

- З інтернету. Це щоб ти не говорила, що я нічого не читаю. - переможно посміхнувся він. І радісно змився з кухні захопивши з собою Антона.

- Головне не повторити долю Тараса Бульби. - зробила я собі напуття. - Діти…вони такі діти.

Зробила собі ще одну каву і заглянула в телефон. Звісно від Заблоцького ніякого дзвінка і близько не було. От же босота. Набрала номер Бойка.

- Ні, від вчорашнього дня нічого не змінилося. Я в повній бойовій готовності йду отримувати свою ранкову порцію любові від начальства. - коротко буркнув він і кинув трубку.

Я потерла телефоном лоба. Талант всього двома реченнями описав, як все сумно. Поглядом я натикнулася на чорну бестію, яка уважно мене розглядала, хвилину я пильно втикала в це нещастя, потім повернула голову, Чорниш повністю віддзеркалив мій рух, повернула в іншу сторону, собачка і собі повернув голову.

- Не романсуй до мене. - хмикнула я. На що Чорниш закрив лапками свій ніс. - Фігляр. - закотила я очі. - І щоб ти знав, мене чекає красунчик лабрадор. І його загравання в прямому значенні слова збивають з ніг…бо він має більшу вагу.

Підхопилася з місця і пішла збиратися. Пса треба кормити, надії, що йому попадеться недоладний злодій і він на ньому протягне деякий час немає. В цієї породи відсутній ген зла. Не собака, а велика енергійна подушка.

Одяглася я швидко джинси, светр, пальто, гулька на голові. З дзеркала на мене дивилася, бліда, як смерть панянка, яскравими були тільки чорні круги під очима.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 26.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись