Золота клітка

Вибір

Синці боліли, розбита губа ще кровоточила, одне око заплило – з дзеркала на мене дивилась справжня « красуня». Я стиснула губи і відразу скрикнула від болі. Витерла кров з-під носа серветкою і спробувала умитися. Я ж знала, що мене чекає! З горла вирвалось ледь чутне виття, та сльози не допоможуть!

У двері постукали:

- Ліза, все добре? - голос сестри звучав тривожно. Вона вже кілька разів намагалася відкрити двері, ось тільки я точно не хотіла її бачити ... Нікого зі своєї сімейки!

- Анна, зникни! Не чіпай мене!

- Ліза що сталося?? Чому ви так сварилися? – я мовчала, який толк щось пояснювати тій, яка ніколи не була близькою.

 -Ліза, відкрий негайно ці чортові двері - сестра ще сильніше застукала по дверях. Вона була десь по середині між панікою і злістю. Зрештою для моєї старшої сестри це був звичний стан в несподівано неприємних ситуаціях. Вона завжди була зразковою дочкою і весь світ батьків крутився навколо неї. Тоді як я була гидким каченям, яке вибивалося з ідеальної картини сім'ї аристократів Воропоєвих.

Незважаючи на царське ім'я - Єлизавета, царського в мені більше схоже нічого і не було. Що не аби як засмучувало моїх батьків. Навіть своє серце я віддала не тому та й сам факт, що я когось полюбила і не скорилася волі батька вже перекреслював все.

- Давай поговоримо, Ліза. Я готова тебе вислухати, сестричко.

Я зареготала, а дверима запанувала гнітюча тиша - мабуть подумала, що я схибнулася. І нехай! Хоча навіть "жовта картка" мене не врятує: коли на кону стоять мільйони - кому яке діло до душевного здоров'я.

-Раніше потрібно було говорити зі мною, вислухати мене, а перш за все - зрозуміти!

Вони бачили з ким підписують договір, знали що це справжній монстр. І рука не здригнулася! Змусили мене погодитися стати дружиною нелюба. Мама говорила щось про статус і про гроші, простягаючи шампанське в кришталевій келиху. Батько радів кількістю нулів, якими поповниться його рахунок в Швейцарському банку, а сестра раділа можливості похвалитися перед подругами такою ріднею. Ще б пак, один з представників блакитної крові, знатний у всьому світі бізнесмен, аристократ, плейбой - це не просто вигідна партія це цілий «jeckpot». Ось тільки мене не запитали. Мене просто продали! Кого цікавило, що я люблю іншого? На всі мої слова лиш фиркали: полюбила?! Кого? Та ти каву купуєш дорожчу ніж його одяг! Це ж ганьба: донька таких відомих і шанованих людей водиться з оцим, оцим… Мама хапалась за груди і вимагала заспокійливе, батько просто гримнув по столі і кричав, що я наївна дурепа, якщо думаю що цьому обірванцю потрібна я, а не можливість запхати руки до наших грошей. Аня посміялась з моїх ілюзій. А я кусала губи і ледь не плакала - навіщо мені статус і гроші, якщо я приречена все життя бути нещасною з тим, на кого  дивитися, без огиди, не можу?! Чому вони не можуть зрозуміти, що жити не з грошима а з людиною! Ось тільки мою долю вирішили вже давно. Через тиждень я стану Єлизаветою Адамс, переїду в Мадрид і назавжди забуду що таке свобода. Це - моя золота клітка.

І як би гріх скаржитися - мені забезпечене життя з усіма благами, мої примхи будуть виконані в лічені хвилини і відкриються двері вищого світу, та будь які двері для мене будуть відкриті. Ось тільки насправді мені потрібен тільки Матвій! Я готова поміняти все, щоб тільки слухати, як він увечері грає біля старого собору на скрипці, як зупиняються послухати музику перехожі, як, здається, навіть бруківка віддає кожен звук, кожну ноту його творів. А потім гуляти гучними вулицями і говорити про все на світі, тримаючи його за руку. Він не знав хто я, не знав про багатих батьків, шикарний дім і десяток слуг. Зате, він знав, яку музику я люблю, про що мрію і скільки цукру кидати у мій чай.

І хіба я могла здатися, не боротися? Ми з Матвієм продумали план, купили квитки до Варшави на найближчий рейс і до останнього вірили, що ось-ось цей жах залишиться позаду. Але не встигли ми вийти з таксі біля аеропорту, як під'їхали два чорних мерседеса і я прекрасно знала чиї вони. Мене просто затягнули в салон і машина різко рушила з місця, залишаючи в клубах пилу Матвія, якого жорстоко били три амбали прямо на очах перехожих. Ніхто не звертав уваги на мої крики, а через хвилин 20 ми зупинилися біля готелю « Atlas», де поселилась вся моя сім'я і де через тиждень повинно було відбутися моє весілля з тим, кого я ненавиділа більше всіх.

Масивні дубові двері закрились за моєю спиною і я здригнулась, напівтемрява кімнати пробирали  холодом до кісток. Здавалося, що повітря навколо смердить затхлим запахом відрази і люті. Людина, що стояла біля вікна була мені прекрасно знайома - високий, широкоплечий, в чорній сорочці, яка вигідно підкреслювала розвинену мускулатуру. На шиї, крізь розщеплений комір було видно тату змії, що закручувалася біля кадика і ховала хвіст під тканиною одягу. Тонкі довгі пальці тримали склянку з бурштинової рідиною. Він завжди пив тільки віскі.  І я знала кожну його рису: гості скули, об які можна порізатися, орлиний ніс, темно коричневі очі, що дивилися прямо в душу, перевертаючи все єство. Губи, тонкуваті, скривлені у презирливій усмішці і легка щетина, яка надавала ще більше брутальності і якийсь звірячою дикості. Ангел, ось тільки темний проклятий ангел. І душа у нього чорна.

-Ліза, Ліза - мій особистий кат похитав головою, причокуючи язиком - чого тобі не вистачало, моя дорога - Річард загасив сигару і повернувся до мене обличчям. Я втислась в крісло зі страху, але намагалася впоратися з собою, подивилася Річарду в очі і впевнена промовила: