Зів'яле листя

Розмір шрифту: - +

3.2

Час якось пролетів зовсім непомітно, я шла по коридору, раділа, що зі мною все це відбувається. І безперечно не могла уявити кращого першого дня у новому середовищі. Але як кажуть рано повірила в казку..

Повз мене пронісся вихор, мало не збивши з ніг, якась фурія з розмаху протаранила мені плече.

Знаєте, боляче.

- Ти взагалі бачиш куди чешеш? Нє ну, чого рота роззявила, піднімай вже щелепу з підлоги та забирайся геть, сил нема дивитись на твою потворну мармизу.

Мої очі були розміром з дві тарелі, коли купа бруду полилась з роту цієї людини. Вона скривилася, гордо розвернулася і пішла далі, ніби я не варта навіть того, щоб дихати з нею спільним повітрям, направляючись до свого хлопця, який тихенько посміювався над цією для мене далеко не комічною сценою. Як ви певно здогадались, я стояла і приходила до тями, зовсім забувши, що на мене чекає Тата.

Коли раптом на своєму плечі відчула важку руку та гарячий шепіт у вухо:

- Біжи, Форест, біжи.

Я відскочила, ніби ошпарена, а цей телепень покотився зі сміху.

Проте такий випадок як не дивно швидко освіжив мені мозок, і я пошкандибала шукати актовий зал, поки нічого не трапилося ще. Мені хотілося обернутися і роздивитися того юнака, бо я знала, що саме до нього поспішала та трохи гарячкувата дівчина. Але я не стала задовольняти свою маленьку примху.

 



Роза Аксельрод

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись