Зів'яле листя

Розмір шрифту: - +

4 глава

Тата і Маргарита якось поспішно удалились, залишивши нас сам на сам. Зрадниці.

 Але, чесно, я до сих пір не могла збагнути причину гніву цього хлопака, який до слова почав насуватися на мене, як грозова хмара. 

- Ти нічого не перепутала, дитинко?- навмисне тихо виплюнув хлопець.

- Зовсім не розумію, про що ти говориш.

А я дійсно не розуміла і як завжди тільки розгублено кліпала очима.

- Ох, то ти певно новенька, а так і не скажеш.

Після цих слів він оцінюючи пробігся по моєму тілі, а я вже відчувала, як щоки заливає рум`янець від такої пристальної уваги.

- То я тобі поясню,- він продовжував, - ніхто не має права торкатися моїх речей без мого дозволу.

Хлопець виразно поглянув на гітару, а потім перевів очі на мене. Температура в кімнаті відразу якось опустилася на декілька градусів. Я, звичайно, не хотіла розпалювати конфлікт, але, як кажуть, він перший почав.

- Тоді логічно спитати, чому інструмент знаходиться тут у відкритому доступі, якщо має для тебе таку велику сентиментальну значимість.

Я знала, що пацан не очікував мого супротиву, певно він думав мене зачарувати чи налякати. Але хоч я і трусилася вся, то назовні намагалась це не відображати.

- Я подивлюсь, у тебе прорізались зубки. А ще півгодини тому ти не виглядала такою впевненою.

От же покидьок, нагадав.

- Тримайся від мене подалі, якщо хочеш нормального життя в цій шаразі.

Сказав, а потім розвернувся і пішов. Але я знала, що юнак запросто міг виконати свою обіцянку. Він був небезпечний, і дуже погано, що саме я вже двічі  привернула його увагу.



Роза Аксельрод

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись