Зів'яле листя

Розмір шрифту: - +

5.3

Стук у двері вивів мене із заціпеніння.  

О-о

Я ж не переодягнулась ще. Може не вікривати ?

До слова сказати, стукати стали сильніше. Сподіваюсь, Тата не буде сваритись.

- Та йду вже.

На порозі стояла Тата, але без Джека. Несподівано.

- Скільки можна чекати. Ще трохи і твої сусіди почали б скаржитись.

- Вибач, заходь.

Дівчина швидко зметикувала, що я трохи не готова, але нічого не прокоментувала. А Тата не була людиною, яка мовчить у разі того, коли щось іде не по її плану. Але зважаючи на те, що подруга без собаки, ми не поспішали.

- А Джек?

- Збирайся, разом по нього сходимо, він у брата.

Я хутко, переодягнула штани, знайшла нарешті свої окуляри та була готова підкорювати цей світ. На вулиці доволі прохолодно, тому довелося захопити кожанку.

Коли ми спустились в двір, Тата все ще мовчала і якось неуважно дивилась поперед себе.

- Ти в порядку?- несміливо почала я.

Мені було вже трохи відомо про норовливий характер дівчини, тому я чекала, коли вона вибухне та відштовхне мене. Все-таки я не хотіла її збентежити.

- Бувало і краще. Якось ця осінь, погода, магнітні бурі. У мене від всього того починаються мігрені.

Я скептично оглянула подругу, може в неї і боліла голова, але навіть я розуміла, що не від погодніх умов.

- Ти могла б мені розказати, якщо хочеш. Я сама часто тримаю всередині багато мотлоху. Інколи важливо, щоб тебе просто послухали. Може спочатку легше і не стане, але ти будеш вже не сама.

- Невже тобі дійсно хочеться знати через яке лайно я змушена проходити кожного дня?

Вона різко зупинилася, розлючено поглянула на мене.

- Я просто не хочу бачити як ти страждаєш по-тихому.

- Звичайно, я ж тобі така не подобаюсь. Ти така ніжна. Софа, життя невеселе. Ти навіть не підозрюєш, як це прокидатись кожного ранку і розуміти, що ти сам у  цьому світі, мама не гладить тебе по головці як в дитинстві, а тато більше не кличе тебе маленькою принцесою. Твої мрії розбиваються об скелі жорстокої реальності, а ти натягуєш фальшиву посмішку, щоб не вити від безвиході. Софа, тобі не потрібно думати, чим заплати за сніданок. Ти живеш в своїх ілюзіях, де люди добрі, поважають один одного, але насправді все набагато прозаїчніше.

Від слів Тати розривалося серце.

- Я знаю більше, ніж видається на перший погляд. І так, я кожного дня прокидаюсь у холодному ліжку від кошмарів. А сниться мені тільки один сон. Моєї мами не стало, коли мені виповнилося дев`ять, просто в день мого народження.

Тата вже хотіла щось сказати, але я жестом її зупинила. 

- Тоді батько  від мене відвернувся. Він не міг давати підтримку, коли сам її так гостро потребував. Тата, річ не в тім через що я проходила, а в тім, як змінилася. Кожному дається сила, щоб витримати удар. І я вдячна за те, якою стала. Я безмежно сумую за своїми батьками, на світі нема слів, щоб описати мою тугу. Але я знаю, що мама хотіла бачити мене щасливою.

Ми просто стояли, обійнявшись з Татою, і плакали. Кожна розуміла, що нам не вистачало просто людського тепла та розуміння. Надто довго ми тримали цей біль.

Прийшов час звільнитися.



Роза Аксельрод

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись