Зів'яле листя

Розмір шрифту: - +

8.1

Пора.

Поки я добиралась до нашого університетського комплексу, то згадувала скільки разів за життя грала у волейбол. Ну трохи в школі, поки мене не звільнили від занять за станом здоров`я. От якби можна було б так відмазатись від Марка, але він у своїх рішеннях непохитний, як я вже здогадалась. 

У якісь мірі мені навіть було приємно, що він звернув на мене свою увагу. Навколо нього стільки людей постійно крутиться, сто відстоків можна було б знайти чудового гравця. А він чомусь обрав дівчинку в окулярах, яка кульгає. Це змушує задуматися. Те що я могла б його зацікавити як об`єкт протилежного полу точно відпадає, треба дивитися правді в очі. Тим більше його б поведінка була б інакшою, може я і не супер досвідчена в амурних справах, але спостерігала за іншими парами. Не хотілося припускати, що Марк просто таким чином хотів виставити мене на посміховисько перед усім університетом. Навіть якщо це і є його справжня мета, то окрім того, що такий вчинок є підлим, це ще й безмежно нерозумно збоку хлопця як капітана команди. 

У будь-якому разі мої гіпотези породжували неприємні відчуття на серці. Мотиви юнака залишалися загадкою.

Перед тим як потрапити в спортзал, мені необхідно були знайти роздягальню. Не складно здогадатись, що я зовсім не орієнтувалася в цьому корпусі. Коли все-таки увірвалась у приміщення, то на мене вперіщились відразу шість пар очей.

Упс. Це була чоловіча роздягальня. От сьогодні мені зовсім не фартило.

- Крихітко, ти прийшла скрасити наш самотній вечір?

Якись хлопець хижо посміхнувся. 

- Стули пельку бовдур, поки вона не втратила свідомість від твого натиску.

Всі вони почали сміятися. Не знаю, зовсім я не уловила жарту. Але було зрозуміло, що пора рвати кігті. Я почала відступати до дверей. Коли несподівано хтось їх перегородив, мене потягнули за руку, так що я опинилась в центрі цих сумнівних парубків.

- Уже йдеш? А ми ще навіть не встигли познайомитися.

От як я опинилася в ції ситації? Щоб я ще раз послухала Марка. Хоча останнє зауваження було не зовсім об`єктивним. 

- Може вона німа?

Хтось добряче щипнув мене за ногу так, що я закричала не своїм голосом. Не стільки від болю, скільки від страху.

- Голосочок є.

На щастя,  на мій крик хтось прийшов у роздягальню.

- Що у вас тут до біса відбувається. І чому вона кричить, як різана?

Від голосу Марка притихли ми усі. Нє ну воно і зрозуміло, беззаперечний авторитет.

- Дика якась. Прийшла, почала пропонувати свої інтимні послуги. Ми їй кажемо, що тут всі солідні хлопці. А вона ні в яку...

- За язиком слідкуй.

Цього було достатньо, щоб він стулив пельку. Увесь вигляд Марка відображав лють.

- Сокіл, скільки можна тебе чекати?

Двічі повторювати не прийшлось, я миттю вилетіла з кімнати. Очі застилали сльози, я бігла не розбираючи дороги. Мені було байдуже, що хлопець кричав навздогін. Єдине бажання - просто відмитися від всього того бруду, що на мене вилили і заховатися. Але Марк, напевно, був зовсім без гальм та й бігав швидше. Скоро мене наздогнали, схопили і міцно притулили до широких грудей. Спочатку я намагалася вирватися, а потім обмякла, ніби лялька. Я продовжувала плакати, а Марк просто стояв та дозволяв мені грітися його теплом.

 



Роза Аксельрод

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись