Зів'яле листя

Розмір шрифту: - +

10.3

Обережно присіла на краєчок ліжка, не хотілося б розбудити і так тривожний сон хлопця. За вікном почало світати, але я не дуже звертала увагу на те, як сонце розмальовувало яскравими барвами обрій. Мені хотілося запам`ятати обриси обличчя Марка : його спокійний вираз, позбавлений тоненької сітки зморшок у куточках очей, його розсип родимок, які нагадували скупчення зірок, навіть ледь помітний шрам на верхній губі. Щось схоже у мене теж було. У дитинстві одна дівчинка розсікла сніжкою мені губу. Так, слід залишився і до сьогодні. Але мені навіть подобалося, коли я дивилась у дзеркало, то пригадувала той безтурботний час, ніби нічого не змінювалося. Ніби і досі у мене є дім, куди я завжди можу повернутися, ніби мама чекає на мене, щоб подарувати свою любов та зігріти від будь-якої холоднечі. А я можу звернутися клубочком у неї на колінах. Як мало людині потрібно для щастя, лише краплинку розуміння та відчуття, що хтось на цьому світі вірить у тебе. 

Сльози прокладали струмочки у мене по щоках.  Давно не давала волю емоціям.

Промайнула божевільна думка вмоститися поряд з Марком, все одно у цьому домі більше не було інших спальних місць. 

Я прилягла буквально на хвилинку..

Голова гуділа, пробудження давлося тяжко. Умить я пригадала, що зовсім по-варварськи зазіхнула на територію хлопця. Але місце поряд пустувало. Десь шуміла вода. Значить мене все-таки застукали, проте не прогнали.

Дивно було вже два дні поспіль перебувати вдома у Марка, я потроху починаю звикати.

Зовсім скоро вода стихла, і в моєму полі зору замаячила фігура хлопця. Його вигляд змусив мене почервоніти і відвернутися. Я розумію, він у себе вдома, але бентежити мене своїм торсом теж було не дуже гарно.

- Знову ховаєшся, мишко?

- Я б хотіла спитати, мій телефон у тебе?

- Можливо.. Якщо він тобі потрібен, то просто підійди і візьми.

Я обернулася. Він не переодягнувся, а лише хитро посміхався та протягував руку з гаджетом. 

Дражниться. 

Терпіти не можу, коли люди мене не дооцінюють і намагаються перехитрити.

- Поклади на стіл, я потім заберу.

- Не вже так складно взяти з моїх рук.

Я прищурилась, але приймати правила його гри не поспішала. Треба покінчити уже з цим всим, щось я загостювалася.

Швидко пройшла повз нього, щоб направитися у ванну кімнату. Мене знову перехопили. Відразу стало надто жарко.

- Щось я тебе не розумію Сокіл?

Марк уважно вивчав мої червонющі щоки, б`юсь об заклад йому було весело спостерігати процес появи плям у мене на шиї. Так-так,  я була саме тою людиною, яка йшла плямами від сорому чи злості.

- Мені не подобається, коли ти хапаєш мене, коли заманеться. Я теріпити не можу, коли люди проявляють неповагу.

- Не пам`ятаю, щоб задівав твою гордість.

- Пити менше треба..

Останні слова прозвучали тихо, але цього було достатньо, щоб змінити милість Марка на гнів.

- Це мені каже людина, яка не проти закинутися наркотою.

Останнє звинувачення було безпідставне, але від того не менш болюче.

- Я не збираюсь виправдовуватися перед тобою. 

- Тоді просто скажи, що це випадковість.

У нього на мить в очах промайнула біль. Ставало страшно бачити його страждання за маскою байдужості.

- Випадковіть,- ехом повторила я.

- Нам треба серйозно поговорити.

Зазвичай після таких слів відбуваються доволі неприємні розмови.

- Мені треба забрати свої речі. А ти взагалі збираєшся сьогодні в універ?

- Я навчаюсь на заочному відділенні.

- Але я ж бачила...

- Мені приємно, що ти слідкувала за моїми переміщеннями, але з теми зіскочити не вийде. Забирай свій телефон, а решту знайдеш у ванній. Приводь себе у порядок, чекаю через десять хвилин на кухні.

Ну і командир. Але двічі повторювати не знадобилося.



Роза Аксельрод

Відредаговано: 20.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись