101 кінська сила

R

А ввечері знову був дядя Міша, він вперше їхав не кудись сам, а з жінкою. Полишивши дітей на тещу, вони зібрались в театр, можливо в перший раз за останні кілька років, а то і вперше в житті. Красиво вдягнені, з посмішками, вони сіли ззаду. Міша показово відкрив дружині двері, подав руку і театрально вклонився. Мужчина був схожий скоріш на закоханого студента, ніж напівбандита зі сходу. Вони посміхались…

Вечір танцював на капоті відображенням ліхтарів і зірок. Небо відкрилось. Жодної хмари. Можливо, в останнє до весни, місяць гордовито спостерігав за людьми, з чистого неба. А люди, такі маленькі і смішні, багаті і бідні, наче мурахи лазили по планеті, народжувались і вмираючи, вбивали один одного, плакали і сміялись, водили таксі, чи танки…

На задньому сидінні панувала ідилія, мабуть так само, як багато років тому, він і вона, люди що пройшли пів життя поруч, ніжно тримались за руки. Мабуть вона згадувала, як чекала його з розборок в буремні 90ті, а він – як наче злодій лазив до неї на дугий поверх, намагаючись не випустити з зубів довжелезну макіївську троянду десь у 80хх. Їх життя змінилось, як змінилось життя тисяч людей, яких життя закрутило у вирі подій, зовсім не питаючи бажання.

І нове життя кинуло виклик, даруючи певну свободу. Життя неможливо зупинити, все тече і міняється, ідеали відмирають, їх міняють інші. Трагедії міняються фарсом, і за зміною дня і ночі ти не помічаєш змін в собі, плавної трансформації свідомості, на яку певно впливає оточення. Жорно історії меле людей без жалю. І в час потрясінь ти ліпиш себе наново. Що вийде з того борошна, м’яка булка чи золотий але твердий і неїстівний батон – лише твоя відповідальність. Головне не згоріти в цій печі.

Ззаду задзвонив телефон, Міша взяв слухавку і йому там щось сказали. Розмова була коротка, але він перепитав: «Точно, горит? Ладно». Його голос спочатку змінився і став грубим, а потім пом’якшав і він сумно доповів дружині: «Звоніл сосєд, только что в наш дом попал снаряд, ну в общем горит он, тушить некому, возвращаться больше нєкуда». Голос дяді Міши звучав розгублено…

Дружина, ніжно обійняла його і просто сказала: «Горит, и х@й с ним, тєпєрь наш дом здєсь». Міша посміхнувся: «Ти права, дорогая, идем в театр!»…

…Вечір розрізали надвоє червоні фонарі стопсигналу. Пригальмувавши свій політ, чорна машина підсвітила двори правим поворотником, задня передача, парковка. Двигун заглушено, на тахометрі нуль. Нічну тишу рве тріск глушника, який остиває. Магнітола мовчить, за вікно летить недопалок, з шипінням помираючи в калюжі. Свобода жити як заманеться і де забажаєш, свобода думати вільно і займатись улюбленою справою, вона не дається даремно. Свобода не подарунок, а коштовний товар. За який треба боротись.

Свобода у кожного своя, свобода від бордюру до відбійника, від бамперу до обрію і сто одна кінська сила що летить за небокрай. Крізь ніч. Але завжди повертається додому, там де добре і чекають…