Антигерой нашого часу

Антигерой нашого часу

Ви можете побачити їх де завгодно. Вони пересуваються з вами одними вулицями, їздять з вами в громадському транспорті, ви мешкаєте з ними в одному місті. Але живуть вони своїм, окремим життям. Вони називаються неформалами або просто нефорами. Одні сміються з них, інші просто не розуміють, хтось проявляє агресію. Але мало хто знає, що відбувається у них в голові насправді.

Це спроба показати вам світ неформалів з середини, їхні відносини між собою і їхнє відношення до вас - інших людей. Перед вами історія одного з них. Історія неформала…

"Це Запоріжжя, це Україна

А не якась інша країна"

Хорта

   Місто Z, саме так дехто називає моє місто. Молодь більше любить називати його Zp. Так виглядає домен другого рівня мого міста. Але мені подобається повна, нехай і довга, назва міста - Запоріжжя. Іноді стою посеред головної вулиці і не розумію як я тут виріс, більше того як я тут виріс ТАКИМ? Я не вписувався в загальну картину міста по всім параметрам: від зовнішніх до внутрішніх. Мої земляки дивились на мене як на ворога; вони дивились на мене як на зрадника, коли дізнавались, що я тут народився і ніби то один з них. І тому більше дивувався як мені тут вдалось вижити? Стосовно "як я вижив", це взагалі окрема тема, бо мав вже вбитись або загинути не раз, але виживав. Навіть було виходив без подряпини. В цьому плані мені щастило так, що майже увірував в свою безсмертність. За це і отримав прізвисько серед друзів "Кіт".

   От стою посеред головної вулиці імені Вождя світового пролетаріату, чекаю на друга, який чомусь запізнюється, і питаю: "Боже мій, за що я люблю це кляте місто?". Відповідь згори не прозвучала. Та її і не очікував. Се одно, відповідь була мені відома. Відома, бо це питання я задавав собі не раз. І як результат, знайшов причини любити рідне місто, для якого став чужим. Я любив його за те, що воно мене зробило таким, яким я є, а не таким як всі навколо. Правда, були ще дві причини, за які любив своє місто Z: якісне планування міста і острів Хортиця.

   Чому це я не вписувався в загальну картину міста? Елементарно. Варто було лише подивитись на те, як на мене дивляться оточуючі, щоб зрозуміти, що я їм не подобаюсь. Ну то й біс з ними, їхня любов мені не потрібна. А чому я їм не подобався? Бо я був неформалом. А чому це був? Я ним і є. І, сподіваюсь, буду. Проблема була в тому, що Зп - місто заводів і місто-"заповідник комунізму". Тут нормально носити туфлі з загостреними закрученими носами, одягати їх під спортивні штани з лампасами, а на голові носити шапку-мєнінгітку. Коротше кажучи, тут більша частина молоді (та й не тільки молоді) одягається як гопота, хоча не обов'язково ними являється. Загальна культура і моральні цінності десь на тому ж рівні. Самі шановані жанри музики в Зп - шансон і реп, з невеличким відставанням йде попса. Головна... ні, єдина мова спілкування - російська. Мешканці міста так чудово знають чужу мову, що можуть з легкістю конкурувати з мешканцями обох столиць північного сусіда за статус "Абсолютний знавець російської мови (або фєні)". І тут на фоні цієї картини з'являюсь я: в гадах, весь в чорному, нефорській атрибутиці, лисий та ще й принципово українською спілкуюсь. Для місцевого народу, який емо від металіста не відрізнить, я - справжнісінький скінхед, хоча до них не відношусь. А яке може бути відношення мешканців міста-"заповідника..." до скінхеда? Тільки вороже.

   А чому "заповідник комунізму"? Цю назву вигадав батько мого знайомого. Вони, як і я, переїхали звідси. Лише з тією різницею, що я переїжджати не хотів. Так от назву таку Запоріжжя заслужило. Ви тільки вдумайтесь в абсурд: головна вулиця міста - проспект Леніна, яка закінчується на площі Леніна, на якій стоїть самий високий (якщо рахувати з постаментом) пам'ятник Леніну, який вказує на ДніпрГЕС імені себе коханого, трохи вище по течі Дніпра знаходиться порт імені не скажу кого, навпроти порту знаходиться острів... забув, як цього татарина звали, і це все знаходиться не скажу в якому районі. А прикладів ще купа, вже правда, не з Леніним. Ви коли-небудь бачили вічний вогонь Жовтневій революції? Ні. Тоді приїжджайте в Запоріжжя і побачите. Ну і так ділі...

   Є у запорожців ще одна цікава манера - самі вигадують легенди, і самі ж в них вірять. Ми віримо, що в нас самий довгий в Європі проспект. Насправді, самий довгий проспект в Харкові, а в нас самий довгий прямий відрізок. Ну а сама велика легенда Запоріжжя, яку знають всі українці і так само в неї вірять, це те, що Запорізька Січ стояла на Хортиці. Якщо у вас сильно округлились очі в цей момент - підіть і перечитайте підручник історії України за восьмий клас. Про Хортицю ні слова не знайдете.

   І як після цього не закричати: "Як тебе любити моє Запоріжжя?!" Чомусь я спромігся його полюбити.

   От, Сокіл, урод пернатий, не знайшов кращого місця для зустріч - на зупинці. Тут стоїть кодло молодчиків гопівської зовнішності і хижо на мене дивляться. Мало того, що знайшов "вдале" місце, так і, падла, запізнюється. Ще пару хвилин і буде бійка. Ну все, Сокіл, якщо виживу - ти наступний в моєму списку живих мерців. Не встиг я додумати остаточно цю думку, як мене злегка похлопали заду по плечу. Я вже стиснув кулак і був готовий бити з усіє сили, але спершу повернув голову, щоб краще навести кулак на ціль. І добре, що повернув голову, бо заду стояв Сокіл з Ельфом.

  -- І де вас чорти носили? - запитав я у Сокола.

  -- Да вот, я шел к тебе и Эльфа встретил. Слово за слово, как то не заметили, как время прошло. Все уговаривал его с нами пойти.

  -- Гаразд, швидко йдемо звідси. Бо оно, контингент тут мною цікавиться, - і показав в сторону гопівського виду типів, що одночасно зацікавлено і агресивно на мене споглядали.