Дивне протистояння

Зустріч

- Цікаво, вона прийде сьогодні чи ні – розмірковував молодий юнак, сидячи на краю даху. Навколо нього кружляли потоки весняного вітру, вони грали його волоссям, Він немов диригент, керував потоками вітру. Повітряні спіралі, ковзали в небі, переплітаючись у візерунки, і з певним рухом руки свого повелителя, одна і них зривалася і мчала геть, відносячи пелюстки квітів на північ.

- Слухай скільки можна мені ці квіткові листи відправляти, цілий місяць довелося прибирати їх з ганку - вимовила дівчина, що стояла на сусідньому даху. Вона була одягнена у білосніжне кімоно, покрите морозними візерунками, її талію обрамляв пояс червоного кольору. Довге волосся було зібране на потилиці, за допомогою шпильки, з кінчика якої струмували, виблискуючи сніжинки. Парою пасм, що вибилися, грав північний вітер, що струмував навколо неї, наче величезний змій.

- Кімоно? - хлопець здивовано глянув на неї.
- Щойно з Японії, старий відправляв з дорученням. Гаразд, ти мене як поговорити, чи відігратися покликав, а? - мовила вона, кінчиками пальців малюючи по повітрю хитромудрі знаки, які сплітались у відомі лише їй візерунки.
- Ну що ж почнемо - повітряні спіралі, слухняно лягли біля ніг хлопця, а потім піднялися, грізно височівши над ним.
- Зіграємо - з цими словами дівчина вдарила долонею по створеному мереживу, і сильний потік північного вітру відкинув хлопця назад, усипаючи все навкруги сніжинками. Весняні вітри кинулися на дівчину, і відкинули її на сусідній дах, обсипаючи все навкруги рожевими пелюстками.- Чорт, ти що тренувався з кимось, - ударившись об стовп, вигукнула дівчина.
- Ой, можна подумати, ти увесь цей час, тільки морозні візерунки на вікнах малювала, та сніговиків ліпила - вигукнув хлопець, коли сніговий потік, вдарив його в стіну найближчого будинку. Від удару по ній поповзла тоненька тріщина.
- Хуго, якщо ми що-небудь зруйнуємо цього року, Старійшина нас обох в льодовик років на сто засуне - підіймаючись на ноги і обтрушувавшись, вимовив хлопець.

- Пробач, увійшла у смак і забула, давай знову дахи - і дівчину, що розлетілася на тисячі сніжинок, підхопив північний вітер поніс на дах найближчого будинку.
- Не може без зайвих чарів – промовив юнак іронічно посміхаючись. Він легко відштовхнувся від землі і попрямував за дівчиною.
Лілі прокинулася від глухого удару в стіну. "Що там таке" - сонно потираючи очі і відкриваючи вікно, подумала дівчина. Прямо у них у дворі стояли дві постаті, раптом одна, перетворившись на сніговий потік, спрямувалася на сусідський будинок, друга постать попрямувала за нею. " Нарешті, це вони, знову вони" - прошепотіла Лілі і прикривши трохи вікно стала спостерігати що ж буде далі.