До біографії Юлія Гарбузова

Інтерв'ю з Борисом Гарбузовим

Борис Гарбузов. Інтерв’ю зі старшим сином Юлія Гарбузова. Інтерв’ю проводять Олеся Кравчук та Юлія Ципляк.

17 січня 2025 року.

— Давай, наприклад, ти щось пам'ятаєш про нього? Може, якісь ситуації із дитинства? Як він виховував.

— Він багато в мене вкладав, він багато піклувався мною, усілякі уроки перевіряв і читав мені, і фантастику зокрема читав. Він підписувався на якісь альманахи фантастики і сам їх читав мені. З дитинства.

— Часто по музеях водив?

— Ні, по музеях, хоча може й так. Водив мене в якісь краєзнавчі музеї. Водив, це точно. Вкладав увагу в мене, це точно. Щось там розповідав. Дбав, щоб я в школі нормально встигав. Лаяв за погані оцінки, хвалив за добрі на шахи мене віддав. Сказав, що в мене якось це буде добре, а я якось не пішов, я якось похерив. А коли мама мене віддала в художню школу це краще прийнялось у мене.

— В студентські роки ти ж пішов у той самий університет, в який він ходив?

— Так, і тому він там спостерігав за мною. Йому не доводилося за мене просити щодо оцінок, але все ж він якось тримав контроль. І авторитет, просто сам факт, що я син викладача, це щось давало.

— І ви не сперечалися з цього приводу? Може, він якось тиснув на тебе в університетські роки?

— Він завжди тиснув. Він соромив мене, що я щось погано роблю. Лаяв мене часто обзивав: “Ух, ідіота шматок. Ну що це? Мій син. Як ти можеш? Що це таке?”.

— Боже. У їжових рукавицях тебе тримав, так?

— Може, й ні. Тому що не били мене. Просто так лаяв, він такий був, не втриманий. А іноді казав, ти такий розумний, ти такий здібний, що краще не буває. Тобі тільки треба скористатися цими здібностями, але ти ледачий. Ну що, лінь матінка зовсім опанувала, що лінь, з неї важко вибратися, якщо вона вже тебе у собі виносила. І так стимулював мене. Я гадаю, що я справді був таким тормозним. Іноді. Таким, щоб подивитися в небо, нічого не робити, міркувати. Він був більш зібраний, робив те, що потрібно було робити.

— Він як душа компанії, у нього було багато друзів, і в університеті також, серед викладачів. Може, ти пам'ятаєш яких-небудь? Може зараз які є живі?

— Так, приходили там сусіди і якісь викладачі, такий, щоб він був заводила компанії, ну, хоча б у його сімейні роки, я не помітив. Я, скоріш, був, у студентські роки на гітарі грав, співав. Може, це не те, що я не верховодив, не те, що я організував, показав усім, що робити. Ну, такий я. Принаймні, я співав, грав на гітарі. Це мені мама зробила. Мама мене більше в бік мистецтва якось тягнула і якось прищеплювала. Віддала мене на гітару, я одразу пішов і займався.

— І він не був проти цього, як більш консервативний?

— Мені здається, я забув його ставлення, але ініціатором він не був. Але він сам трохи грав на трубі, колись, він сказав, у студентському оркестрі. І він співав усілякі пісні на згадку українських народних і російських, просто так, усілякі, такі студентські. Але видно було, що він проводив свої студентські роки все-таки в російській мові, на мій погляд. Тому всякі студентські пісні, все це було російською, а українські народні і також польські, польські популярні, тому що він польську вчив, він десь їх там знаходив, чув, я не знаю, де він їх там... Йшла дівчина через зелений ліс, Побачила на мені тільки один раз. Або там…Тиха вода, бжеги в'є, У який спосіб, хто що в'є. Віршики всякі там по-польськи. Це мені прийнялося від нього. Я, звичайно, не вивчив так, як він, ретельно писати. Писати я взагалі не вмію. Але вимовляти... От я тільки побачу якогось поляка, одразу пристаю до нього, щось сказати польською або передмову сказати. Ось тільки зараз я по роботі почув, що польський айтішник і я спробував до нього.

— Сусіди були польські, як Людмила сказала він після цього розвивався.

— А він сам вчив і граматично вчив, і читав, читав літературу. Це набагато більше, ніж я вчу іспанську, але що я там вчу. Узяв, може, 20 уроків і якісь імпровізації писав, поговорив примітивно з мексиканцями, але літератури я не читаю, і сам уроки читаю іноді, а він систематично вивчав мови більше, ніж я. Звичайно, я бачив людей, які більше за нього. У мене був такий товариш, Євгеній Михайлович, йому тільки покажи мову, він одразу захоплюється і вже щось може сказати. І з багатьма говорами.

— Це такі люди не з нашої планети.

— Ну, такі бувають. Він до того рівня не доходив, але досить нормально знав. І арабську, і якусь там... Іспанську він теж трохи знав. Ну, напевно, як я зараз знаю.

— Раніше він навчався з арабськими студентами з таких більш подібних країн.

— Так, і їхні молитви, і їхні пісеньки, він знав арабську молитву, як це називається, основну таку я трохи від нього запам'ятав, потім уже у всіх арабів перепитував. Потім він знав щось латинською, латинські молитви. Польську, напевно, він знав. Я не пам'ятаю, він мене не вчив.

— А може, він щось розповідав із дитинства? Якісь ситуації?

— Розповідав, що він Дніпру любив гуляти, і як вони там усі бігали на якусь риболовлю. Те, що мені зовсім не сподобалося. Я не люблю ніякої риболовлі. А поплавати, це я люблю. Ситуації, там, якісь конфліктні описував із дитинства. Якісь ситуації, що він занирнув і ледь виплив з-під якоїсь баржі, коли вниз виринув і побачив темно, не знав, як випливти,

— А що за конфліктні ситуації?

— Я зараз не загадаю. Може наступного разу щось таки загадалося. А я зараз подумав і не можу нічого сказати тобі.

— Був складний час. Може щось розповідав, як ви там справлялися?

— Щось комуністичне в ті часи, звісно, як пресинг був з боку вчителів, вигляд комунізму, комуністичної диктатури. Але він не був випадково таким дисидентом, бунтарем, він від бабусі засвоїв, що так не треба йти, не сперечатися, він не робив якихось…

— Це було небезпечно?

— Звичайно. Він не робив усяких антикомуністичних випадів. Принаймні, мені не розповідали. Ні бабуся, ні він. Але від бабусі Мусі, від його мами, я постійно чув антикомуністичні приказки, всякі тези. І він, звичайно, це перейняв. Я гадаю, що це було з дитинства. Я не думаю, що це тільки після сформувалося. Що капіталізм це добре, а соціалізм це погано. Навіть я це не відразу прийняв. Тому що я теж був під впливом школи, скажімо так. Але я від нього прийняв голоси. Він так сказав, ти можеш послухати, але нікому про це не говори. Ну, я якось прислухався до того, як він слухав, потім і сам слухав, як він мені давав праймача, усілякі «Голос Америки», як там ще називалося, «De Deutsche Welle», “Німецька хвиля”, «Вільна Європа», “Радіо Свобода”. У Бі-Бі-Сі. У російській мові та в українській.