Як не попасти в пастку любові, або ж попасти до неї за власним бажанням.
Посібник для молодих і тих, кому за…
Я вже далеко не молода дівчина, але на вид і розум ще не стара. Жила своїм життям, цікавим для себе та для навколишніх. Мені здавалося, що воно йтиме собі і ніяких змін не передбачала та і не чекала.
Але, одного разу в соціальній мережі я отримала повідомлення від чоловіка, який захотів стати моїм другом і мати можливість спілкуватися зі мною.
Раніше такі повідомлення я відразу ж блокувала, але цього разу чи то не спрацювала моя інтуїція, чи то бісик якийсь під руку попався, але я відповіла на запит “ так”. Бісик той усміхнувся і почалося.
Не чекайте, що я буду говорити про щось непристойне, хто про це подумав – може переходити до іншого твору, бо в мене цього не сталося, Слава Богу.
Так от, вже зразу ж я отримала повідомлення де мій новий друг запитував мене про моїх рідних, чи я любила їх, чи було в мене перше кохання і взагалі як я відношусь до кохання, особливо до першого. І коли я запитала його, чи можу я почати з другого кохання, він сміявся, але сказав, що спочатку перше, а потім друге.
Чомусь я писала правду, хоч і не відкривалась повністю. Я довіряла і не тільки йому, а і іншим, так було все моє життя. Це залишилось в мене ще з тих часів, коли я читала книги і вчилась жити по романах і повістях ще радянських часів. Ну така вже я була, хоча і зараз не набагато змінилася.
Не проходило жодного дня, щоб він не писав мені, запитував про мій стан, чим я збираюсь зайнятися, що я думаю, як себе почуваю. І між цим ненав’язливо продовжував запитувати про моє життя і ставлення до довіри, чи можу я людині довіритися, навіть якщо вже колись траплялось, що помилялась в людях і чи не змінилась моя довіра до інших?
Я так звикла до нашого спілкування, що вже чекала його повідомлень, тим більш, що вони ставали все ніжніші з кожним днем. Одного разу він попросив мій номер телефону і сказав що хоче спілкуватися приватно в Ватсап, а не в Фейсбук. Так ніби краще, а чому так і не пояснив. І знову бісик штовхнув мене сказавши» вперед» і я дала згоду.
Мій, тепер вже знайомий, перейшов на тексти в яких були слова мила, люба, кохана, жінка мого життя. Звичайно мені було приємно читати, але я не зовсім довіряла всім цим словам, до якогось часу, а час цей настав якось швидко. Вже за дві неділі ми були як пара закоханих, мене це бентежило, але не більше того, я розумію чому. Жінкам зараз мало говорять чоловіки красиві слова, а коли хтось починає говорити, то вже хочеться слухати і слухати. Я теж на це піймалася, як рибка на гачок.
Потім пішли вхід фотографії і з його, і з мого боку. На вигляд він був як мрія з моїх снів, ну, і ви розумієте вже, що я закохалася. Ні, я не з тих хто не розуміє, що так не може бути, тому що просто не може бути. Я злякалася саму себе і вирішила піти, видалила з телефону всі номери, видалила сам Ватсаб і тут почалося пекло. Я думала про нього кожну хвилину, я перестала спати, їсти, я схудла, хоч рік до цього сиділа на дієті але тільки набирала вагу. Стала відлюдькувата, мені люди просто заважали, самій було комфортніше, коли захочу плачу, коли захочу, то співаю, чи просто мовчу. Я стала інша і розуміла, що мої знайомі та рідні вже бачать це, та не зовсім розуміють в чому справа.
Через дві неділі я не витримала, бо від сліз своїх вже на себе дивитись не могла. Так як я комунікабельною людино була завжди, то приховувати цей стан нелюбові до всіх ставало все гірше. І я повернулася в Ватсап, а саме в цей день у нього був день народження. Я нічого не писала йому, але листівку поздоровну відправила. Для чого мені потрібна була ця розправа над собою до сих пір не знаю, ніби не я це робила, ніби той бісик керував мною і його сила пригнічувала мою волю. Зупинись я тоді і нічого б не було, але я на великій швидкості летіла до головного. І це головне настало.
Він сказав, що хоче щоб у нас була сім’я, бо сам він удівець і має дочку ще не повнолітню. Та я сказала, що мені потрібно подумати і коли він повернеться з за кордону, де знаходиться у відрядженні, дам йому відповідь.
Наша вже лірична переписка продовжувалася практично цілодобово. Раніше мені потрібно було вісім годин для сну, а тепер скільки є, стільки і досить. Та і почувала я себе добре, спати вдень не хотілося.
Він запитував яка кухня мені подобається, куди б я хотіла поїхати у відпустку, чи хочу я змінити одяг. Ну якій жінці не хотілось би всього цього? Звичайно і я хотіла. Хоч ми будемо жити далеко від України, але будемо прилітати сюди, говорив він, ти не хвилюйся. Я вірила, так все було правдиво, тільки швидко все і це не давало розслабитися.
На моє запитання, коли він повернеться, відповідав, що вже дуже скоро, ось доробить справу і буде повертатись.
Одного разу я отримала повідомлення про те, що він домовився з фірмою про закінчення своєї роботи, про отримання грошей за неї і що, як тільки положить їх на свій рахунок, буде оформляти проїзні документи. Радості моїй не було меж і я теж стала готуватись до зустрічі.
Та через два дні він повідомив мене про те, що в країні продовжується криза, що банки не працюють, що іноземців грабують і навіть вбивають, і що він дуже боїться залишатися там, але їхати з грошима теж боїться. Залишати зароблене йому жаль, тому, що заробив він це нам на життя, нам і дочці.
Отредактировано: 20.01.2022