Лекса & Система
Продовження 2.
Наступного ранку Лекса прокинулась від того, що хтось легенько штовхнув її ногою.
— Підйом, новенька. — Перед нею стояла Ава, жуючи яблуко. — Сьогодні перевіримо, що ти вмієш.
— Що? — Лекса ще не встигла отямитись.
— Здібності, — Кай зʼявився за спиною Ави. — Їх треба контролювати, інакше ти — просто мішень.
Вони привели її у невеличку частину тунелю, де простір був очищений від сміття. Стіни облізлі, але тут достатньо місця для тренувань.
— Сконцентруйся, — Кай поставив перед нею невеличку металеву банку. — Подумай про неї. Уяви, що можеш її зрушити.
Лекса зітхнула. Вона не знала, як це працює. Але щось усередині ніби… тягнулося назовні.
Вона зосередилася. Серце билося швидко. Повітря ніби загустіло. І… банка повільно зсунулася вперед.
— Ого, — Ава присвиснула. — Не кожен так із першого разу.
Лекса відчула, як груди наповнило тепло. Страх поступався місцем чомусь іншому — впевненості. Здивуванню.
Але разом із тим, у грудях стискалося від спогадів.
Мама…
Її обличчя.
Розгублений, порожній погляд.
Вона навіть не памʼятала, що сталося. Але чи справді не памʼятала?..
Чи просто… робила вигляд?
Того вечора, коли Сигнал прокотився містом, мама не спала.
Лекса тихенько підглянула через щілину в дверях. Її мама сиділа на кухні, закутавшись у плед. Перед нею парувала чашка чаю, але вона навіть не торкалася її.
Жінка нервово стиснула в руках маленький медальйон — старий сімейний кулон, який носила з дитинства.
— Лекс… — прошепотіла вона, навіть не знаючи, що дочка її чує. — Що ж ти приховуєш від мене? Що ти робиш?..
Її голос тремтів. Очі — повні тривоги.
Мама знала. Можливо, не до кінця розуміла. Але відчувала, що донька — вже не така, як була.
Її трясло, вона боялася за Лексу. І водночас боялася Системи. Цей страх зʼїдав її зсередини.
Лекса лежала на холодному матраці, згадуючи цю сцену. Сльози підступили до очей.
Вона не могла повернутись. Це небезпечно. Але серце рвалося додому.
Кай, ніби відчуваючи її настрій, сів поруч.
— Ти сумуєш за нею, — спокійно сказав він.
Лекса кивнула, не наважуючись відповісти словами.
— Всі ми залишили щось. — Кай подивився в стелю. — Але зараз це — не вибір. Це виживання.
Вона мовчала. А в думках знову звучав мамин голос:
«Лекс… що ти приховуєш?..»
#12039 в Фантастика
#838 в Антиутопия
#39814 в Фэнтези
#12381 в Приключенческое фэнтези
16+
Отредактировано: 30.08.2025
Добавить в библиотеку 