Лекса & Система

Розділ 4. Порятунок

Стіни камери стискалися, ніби живі. Лекса сиділа, обхопивши коліна, шкіра на зап’ястях горіла від металевих кайданок, але найбільше стискало серце — невідомість. Вона чула, як за стіною крокують люди Системи, як час від часу грюкають двері, як хтось кричить. Іноді — зовсім дитячим голосом.

В голові застрягли слова: «Вони тебе зламають, якщо ти сама їм це дозволиш». Так колись сказала мама. Лекса стискала зуби — вона не дозволить.

Десь далеко, за товстими бетонними стінами, у покинутому будинку кипіла робота.

— Ми не можемо чекати, — каже Кай, жорстко дивлячись на карту, розкинуту на старому столі. — Якщо ми не підемо зараз, її вже може не бути.

— Ти думаєш, вони її одразу вб’ють? — голос Еллі затремтів, але очі залишались зосередженими. Вона підсунула до себе планшет із даними про рух патрулів.

Саймон мовчки збирав обладнання. У його погляді не було сумнівів, тільки холодний розрахунок.

— Я в це не лізу, — кинула Ніра, схрестивши руки. — Ви серйозно? Через дівчину, яку більшість із вас знає кілька днів? Ми ризикуємо всіма. Система за нами полює, ми й так ледь встигаємо ховатись.

— Це не просто дівчина, — Кай підвищив голос. — Вона одна з нас. І якщо сьогодні вони забрали її, завтра це може бути ти, або я, або твій брат!

Ніра знітилась, але погляд не опустила.

— Знаю, що ти до неї тягнешся, — вона стиснула губи. — Але емоції тут ні до чого. Ризик занадто великий.

— Ніра, — втрутився Саймон, нарешті піднімаючи очі, — ми йдемо. Ти залишаєшся — це твоє рішення. Але ми йдемо.

Еллі кивнула, зібравши техніку. На секунду між ними зависла напруга, але вибору не було.

У підземеллях бази тим часом до Лекси підійшли. Двоє в чорних костюмах. Один — кремезний, із шрамом над бровою, другий — тонкий, із байдужим обличчям.

— Пора, — коротко кинув другий.

Її підняли, ведучи темними коридорами. Страх затис горло, але зсередини росло щось інше — злість. Сила. Вона відчувала, як предмети навколо ледь тремтять від її напруги.

Ви мене не зламаєте, думала вона, стискаючи кулаки.

А тим часом, на іншому кінці міста, Кай, Саймон і Еллі вже готувалися проникнути всередину.

Темрява коридору повільно змінювалась яскравим світлом лабораторії. Лексу завели всередину, де стіни сяяли холодними лампами, а посеред кімнати стояло крісло з металевими фіксаторами. За склом метушилися люди в білих халатах, але всі вони були однаково байдужими — жодного знайомого чи людяного обличчя.

Вона мовчки опустилася, кайданки з рук зняли лише для того, щоб жорстко зафіксувати їх у металевих браслетах крісла. Серце калатало, руки тремтіли — але страх змішувався з гнівом. Вона відчувала, як у повітрі щось змінюється. Металеві елементи ледь вібрували, реагуючи на її напругу.

— Приготуватися, — пролунав голос у динаміках зі стелі. Невідомий, холодний.

Лекса зціпила зуби. Вона знала: зараз почнуться “досліди”. Випробування. Біль.

Тільки не показуй, що тобі страшно, промайнуло в голові.

А в цей час, за багато кварталів, Кай, Ава, Саймон, Еллі та, трохи позаду, Ніра вже вибиралися з покинутого будинку.

— Заходимо з північної сторони, — Саймон коротко пояснював, показуючи на планшет. — Тут сліпа зона камер. Ми маємо максимум десять хвилин, поки патруль не обійде будівлю.

Кай ішов перший. Його руки стискались у кулаки. В голові лише одна думка: Я знайду її. Я витягну тебе звідти.

— І все-таки… — озвалася Ніра, хитаючись за ними, — це безумство. Просто скажіть, яким місцем вона вам всім так важлива?

— Місцем, яке називається совість, — кинула Еллі і, не обертаючись, рушила далі.

Темрява коридору ковтала їх, немов жива. Стіни бетонні, камера за камерою, покинуті двері, запах вогкості та металу. Кай ішов першим, кожен м’яз напружений. За ним крокували Еллі й Саймон, Ава — осторонь, тримаючись ближче до тилу. Ніра мовчки озиралась, обличчя залишалося похмурим, але в очах світилась тривога.

— Тут, — прошепотів Саймон, показуючи на боковий коридор.

Вони прослизнули туди, зупинилися біля панелі доступу. Еллі витягнула невеликий пристрій, під’єднала його до замка, пальці швидко забігали по клавіатурі.

— Три секунди… дві… готово.

Двері з тихим клацанням відчинилися. Перед ними відкрилась вузька шахта технічного обслуговування — вузький шлях, що вів глибше всередину комплексу.

— Звідси можна дістатись до основних лабораторій, — підтвердив Саймон.

Кай кивнув.

— Йдемо.

У цей самий час, в лабораторії, куди привели Лексу, світло тьмяно миготіло. Її тримали прикуту до крісла, а навколо готували обладнання. Хтось за склом давав команди, техніки готували монітори та шприци.

Вона стискала кулаки так сильно, що нігті врізались у шкіру. Сила в ній знову наростала — ледь помітний рух предметів, тремтіння металу.

Вони прийдуть. Вона мусила вірити.

Тим часом…

Група вже пробралась крізь технічний тунель і опинилась у підсобному приміщенні за головними лабораторіями. Через вентиляційну решітку було видно частину кімнати, де сиділа Лекса. Її обличчя було блідим, але погляд — живим і впертим.

— Вона там, — прошепотіла Еллі.

Кай тільки стиснув зуби. Вже майже… Вже зовсім близько.

— Ми її не витягнемо, — раптом озвалась Ніра, тримаючись осторонь. — Там охорона, сенсори, камери. Це самогубство.

— Можемо вимкнути живлення на кілька хвилин, — втрутився Саймон, — але треба діяти швидко.

— Навіть якщо ми це зробимо, — Ніра кинула гострий погляд на Кая, — у нас немає плану “Б”. Якщо нас схоплять — усе, кінець. І заради кого? За дівчину, яку половина з вас знає кілька днів?

Кай повернувся до неї, очі горіли.

— За дівчину, яка варта більше, ніж страх.

Ніра хмикнула, але замовкла.

Ава уважно дивилась крізь решітку, мовчала, обмірковуючи. Її погляд був спокійний, але напружений.

— Якщо буде вибір — або вона, або ми… — Ава кинула короткий погляд Каю, — я зроблю те, що потрібно.

— Я тебе почув, — різко відповів він.