Уявіть собі звичайну театральну середньостатестичну, таку собі, провінційну сцену. В залі сидять найрізноманітніші люди, унікальні чи не зовсім, особистості. У кожного в руках по два прапорця, білий та червоний.На сцену виходить молодий чоловік, одягнений у матово-чорний смокінг, до блиску натерті черевики, наче вони щойно з вітрини магазину.Із щирою посмішкою та блиском в очах він гучно промовляє:
Ведучий:
- Доброго вечора шановні глядачі. Радий бачити вас у театрі на своїй традиційній виставі. З вашого дозволу, перед початком, я хотів би поставити вам декілька запитань.
- Запитання перше: « Хто для вас дорожчий та більш важливий: звичайний безпритульний кіт, чи чистопородне кошеня за великі гроші?»
- Якщо варіант перший, то підніміть білий прапорець, якщо другий варіант – відповідно, червоний. І так, голосуємо.
(глядачі підіймають прапорці.хтось відразу, а деякі згодом)
Ведучий: (з єхидною посмішкою )
- Ну, за моїми підрахунками, для більшості з вас цінніший породистий кіт, аніж безхатько. Це навіть не дивно, а ще й як зрозуміло...
- А тепер наступне запитання: «Як ви вважаєте, для кого життя краще, для вродливої та успішної доньки багатих батьків чи безпритульної сироти, котра кожен день шукає їжу, аби вижити?»
- Як відповідати на питання ви вже знаєте, тож, попрошу вас підняти відповідні прапорці...
(всі глядачі одноголосно підіймають червоні прапорці)
Ведучий:
- Навіть не рахуючи, бачу, що ви обрали перший варіант. Ну що ж, добре, повернемося до цих питань трішки пізніше. А тепер, шановні глядачі, прошу вас поглянути на виставу. Приємного перегляду!
(Хлопець повільно йде зі сцени і дістає з кошика двох кошенят: одне гарне, біле, пухнасте,з голубими оченятками, а інше сіре, знівечене вуличним життям)
Ведучий:
- Ви вже зробили свій вибір, на користь білого пухнастого, чистенького кота, ви майже одноголосно це вирішили, тож, тепер отримуйте результат.
(він садить біле кошеня знову до кошика, а сірого бере до себе на руки.)
- Зараз це знівечене життям сіре кошеня загине, хто з вас здатен вбити його? Ніхто? Ви ж всі були впевнені у своєму виборі. Невже вам страшно брати на себе відповідальність за свої вчинки? Ви пропонуєте робити мені все самому? Ну і зроблю, мені не важко....
(Ведучий зходить зі сцени до глядачів, і підходить до кремезного чоловіка в першому ряді.)
Ведучий : (наполегливо вигукує)
- Вбий кошеня!
Чоловік: (шоковано)
- Ти хворий! Я зараз тебе вб........ (чоловік не встиг договорити).
Кремезний лисий чоловік захлинаючись власною кров'ю, намагався договорити те, що почав.... але він не розумів, що для цього йому заважає ніж в горлі.... слова перетворилися в клекотання, біла сорочка повільно перефарбувалася в темно-червону... його досконало випрасувані брюки помокріли.... поширився запах сечі.... чоловік ще стояв, в його очах палало здивування, він все ще не розумів, що в двері театру проходить смерть, його раптова та невідворотна смерть....
Ведучий: (спокійно)
- Вам погано? Ви присядьте і дивіться виставу, вам вона точно сподобається.
(Ведучий садить глядача на його місце і йде далі залом)
- От так робити не можна, бо помрете всі до одного, ви ж усі дорослі люди, які здатні розпоряжатися життям інших. Я ж тут не один .... Ну що ж, продовжимо? Хто готовий вбити це беззахисне кошеня? Сміливіше, ви ж всі зробили свій вибір!
- От ви! (вказує на хлопця, котрий намагається сховатися за спинами інших глядачів) - Підійдіть будь ласка до мене. Не бійтеся, я вас вбивати не буду... Підходьте.
Хлопець: (перелякано витріщує очі на ведучого і кричить)
- Чому я? Я ж нічого не зробив!
Ведучий: (торопливо і наказово)
- Отож бо й воно, ти навіть не зробив свій вибір. А чому? Невже тобі байдуже на життя цих невинних кошенят?
Хлопець: (опустивши голову і майже пошепки)
- Я не вправі таке вирішувати…
Ведучий: (підвищуючи голос)
- Навіщо брехати? Тобі було просто всеодно кого вибирати... А якби ти і справді вважав себе не вправі вирішувати, ти б проголосував проти їх вбивства!!! Чи не так? Тож підходь, вже пізно боятися.
Хлопець повільно попрямує у бік сцени... Ведучий починає гладити кота при цьому промовляє: "А ці покедьки хочуть тебе вбити...."
Ведучий: (спокійно)
- Продовжемо нашу виставу... Зараз на сцені з'явиться моя помічниця із гвинтівкою, а наш любий учасник має зробити ли ше один постріл туди, куди він сам забажає., на його вибір.
(На сцену виходить молода дівчина з гвинтівкою і підходить до обраного глядача, вручає йому гвинтівку)
Хлопець спокійно заплющує очі і направляє гвинтівку в зал.... Лунає постріл.... гвинтівка падає на підлогу... очіхлопця так і залишаються заплющеними...
Хлопець (майже пошепки і посміхаючись вигукнув)
-Я живий! - викрикнув він.
Ведучий: (з іронією в голосі та монотонно)
- Звісно ти живий, але ти вбив он ту тітоньку.(вказує на мертву жінку в залі)
Хлопець: (обурено)
- Але Ти ж мене змусив!
Ведучий:
- Та ні, я сказав стріляй будь-куди, а ти в неї.... Ти ж сам хотів когось вбити чи не так? Хіба тобі це не сподобалось? Не відчуваєш приємного тепла у грудях?... А тепер стій і дивися, що ти наробив. І не заплющуй очі. Це якось по дитячому.