Сіра мишка, чи вже ні?

Вітаю, Ви в моєму світі...

Звук будильника перебив мій і так неспокійний сон. Чому? Я до 4-ох ранку вчила фізику, з якої в мене сьогодні контрольна робота. І хоча я її і так дуже добре знаю, підготуватися не завадить. Я подивилася на будильник - предмет, який кожного дня пробуджує мене о 6:00 ранку, щоб я могла, як слід, підготуватися до нової порції знань. Я потянулася і взяла мої окуляри з тумбочки, вони круглі і мене в школі через них всі називають "Гаррік". Я взула тапочки і пішла в сусідню кімнату.
- Максим, вставай. - прошептала на вушко я своєму 6-річному брату.
- Угууу, ще хвилинку.
- Ні, вставай.
- Ну Дашааа...
Я зтягнула з нього покривало. Брат швидко встав, надувши пухлі губки. (Забула про нього розповісти - блондин, блакитні очі, худенький, низенький, 6 років, 1 клас.) 
- Так, одягайся, застеляй ліжко, складай портфель і йди на кухню їсти.
- Ага.
Я пішла на кухню і нам двом залила глазуровані пластівці молоком, ось і сніданок готовий. Ну, а поки я чекаю свого молодшого братика на сніданок, то я вам трішки розповім про себе. Звати мене, як ви вже зрозуміли - Даша, мені 16 років, навчаюся в 10 класі. Обожнюю навчання, мені подобається дізнаватися про щось нове, розвиватися, збагачувати свій внутрішній світ... Не розумію чому іншим це не подобається. Колись займалася танцями з 4 до 8 років, але потім кинула. Батьки загинули в автокатастрофі 3 роки назад. У них був свій бізнес, весь спадок залишився мені, так як брат ще маленький, то я йому заміняю батьків, допомагаю з навчанням, купую одяг, годую. За нами "слідкує" наша тітка,(так як мені ще немає 18). Тітка Анна вже майже рік живе в Англії, лише зрідка дзвонить дізнатися, як справи, тому наша опікунка вона лише на папері, але часто пересилає гроші. Гроші тратить сильно не  люблю, купую щось лише за необхідності, живу з братом у 3-кімнатній квартирі. Нічим не займася, після школи йду додому робити домашнє завдання. З дому виходити боюся, (пізніше зрозумієте чому). Є хлопець - Влад, він такий, як і я, нас називають ботанами, він не високий, худий, ну а з моєю зовнішністю мені більше нічого і не світить. (Да, самооцінка в мене не висока). Я середнього росту (163см), зелені не виразні очі, русяве волосся, довгі ноги, пухлі від природи губи, ношу брекети, середні груди, попа не накачена, ношу окуляри. Ось така я, мені теж не подобається дивитися на себе в дзеркало, але я вже звикла.
- Доброго ранку!-брат підійшов до мене і обійняв, ми поїли і я пішла у ванну. Там я прийняла душ, і одягла шкільну форму (біла блузка, чорна юбка до коліна, піджак теж чорний, бежеві капронки і чорні туфлі-лодочки), я готова.
Зібрала Максимка і повела в школу. Ось ми вже дійшли до цього 3-поверхового  будинку, попрощалася з братом і пішла в клас історії. Як тільки я зайшла в клас то в мене відразу полетів клубочок з бумажки, я вже звикла і не придаю цьому великої уваги.
- Дашенька, ну як, ти хоч знаєш, що у хлопця між ногами є, чи твої книжки про це не розповідають?-засміялася одна блондинка з мого класу... Рожевий колір одягу, яскравий макіяж і жахливий характер, що ще потрібно. щоб стати "елітою", та дівчиною на ніч? 
Я нічого не відповіла, а просто пройшла мимо і сіла за передостанню парту, третьго ряду, на якій сиджу вже кілька років. Дістала з портфеля підручник, зошит та пенал і почала повторювати параграф, який задавали додому. 
День пройшов непомітно, я написала контрольну з фізики і думаю, що добре. Втомлена, але насичена новими знаннями, я вийшла зі школи і пішла додому, брат уже дома, тому що в мене 7 уроків, а в нього 5, наш будинок знаходиться недалеко від школи, тому я дозволяю йому самому ходити. 
- Ееей, ботан... - покликав здається мене, якийсь хлопець. Коли я повернулася, то побачила, що позаду мене стоять 5 хлопців, приблизно мого віку на байках.
- Уууу, яка ти страшна...- сказав, здається головний в цій команді.
Я лише відвернулася і пішла далі, надіючись, як найшвидше дійти до свого дому.
- Не так швидко! - до мене під'їхали всі 5.
- Напишеш мені контрольну з географії. - сказав один з них тикнувши в мене пальцем.
- Ні - старалася, як умога чіткіше сказати я, але через страх, у мене це не вийшло.
- А я й не питав, я стверджував!
- Я теж... - Боже, як мені страшно дивитися йому у вічі...
- Ну тоді... - він зліз із свого засобу пересування. - хлопці тримайте її.
Двоє з них взяли мене за руки, від чого я не могла поворухнутися, а далі мене вдарили в живіт, в ребро і в ногу, я більше не могла стояти і мене просто кинули, від чого я впала. Мене ще декілька раз вдарили в живіт, я просто тихенько плакала, чекаючи коли їм вже надоїсть ця справа. Пройшло ще кілька хвилин і вони поїхали залишивши мене тут. Ну ось, тепер ви знаєте чому я боюся виходити з дому, таке як зараз стається дуже часто. Я підвелася, але від болю в ребрах, я знову впала, на другу спробу в мене все ж таки вийшло піднятися, я забрала свій портфель і пішла кульгаючи додому.
Як же мені це набридло... Хочу щасливого життя, бути гарною, популярною, в кінці кінців, я просто хочу мати друзів, а не просто гору книжок...