«таємниці підземелля»

Частина перша, глава перша : «Знайомство з головною героїнею»

Частина перша

Розділ перший

Глава перша : «Знайомство з головною героїнею»

За вікном була осінь. Майже все подвір’я  було вкрите червоним, жовтим, зеленим листям, немов хтось розсипав фантики від цукерок. Де не де ще стояли калюжі від нещодавнього дощу. Повітря було прохолодним, з нотками суму. Доволі часто можна було зустріти птахів, що відлітають у вирій. Все це навіювало сум у багатьох людей.

Еліза прокинулася у похмурому настрою від дзвону будильника. Поволі одягнула капці та жовтий халат з ведмедиками і пішла у ванну кімнату на мить зупинивши погляд на ньому. Цей халат їй привіз батько з Америки. Він був її улюблений. Її батько, Джеймс Джонс, як вона казала на нього у дитинстві Джей-Джей, працював особистим водієм у однієї знатної людини, тому часто перебував у роз’їздах. Їй не вистачало його уваги, тому дівчинка часто за ним сумувала. А мати, Керолайн Джонс, була домогосподаркою і приділяла доньці забагато уваги.

«Ну чому, чому я змушена йти в цю школу та сидіти на цих нудних уроках. Чому я не маю якихось особливостей, незвичайного кольору очей чи ще чогось? Чому я народилася звичайною дівчинкою, без якихось особливостей?» - думала Ліза чистячи зуби, а щось в глибині її душі сказало що це не так, в неї дуже багато гарних рис, і коли-небудь вона врятує цілу планету. Але вона не звернула на це уваги.

Це був звичайний день, понеділок. Вона ненавиділа понеділки, адже потрібно було йти до школи. Їй було 15 років, тому вона була ще школяркою. Невисокого зросту, з карими очима і темним волоссям. Також вона вірила в магію і ходила у гурток дигерів, як вона називала себе з друзями. Але вони були більше спелеологами, ніж дигерами. Вони завжди кудись ходили гуляти на вихідних. Але цього літа вони не бачились, бо в кожного були свої справи.

-«Доню, йди снідати!»-покликала її мама

-«Знову омлет з овочами?»

-«Так, я хотіла зробити щось інше, але не було потрібних продуктів»

-«Дякую, мамо, омлет справді досить смачний»

Насправді омлет був недосмажений і пересолений, але вона не хотіла засмучувати маму, бо вона старалася, та й вона весь час ходить якась засмучена. Невже знову посварилася з батьком?

Ліза любили батьків, але справжньою родиною їх не вважала. В них не було єдності. Вони були надто різними. Вона – вітряна, енергетична дівчина, що любить екстрим, на відміну від них. Мати захоплювалася кулінарією та серіалами, і зовсім не розділяла її поглядів. А батько був постійним буркотуном, занадто серйозним і не любив розваги. Елізабет була пізньою дитиною, тому й склалася така ситуація. Батьки були занадто суворими і деспотичними, тому вона майже не сала права голосу у цій родині.

«Йой, я запізнююсь.» - сказала Лізі глянувши на годинник. Швидко одягнулась в шкільну форму, заплела косу і нанесла легкий макіяж. Було 7.45. Коли вона вийшла з будинку, то побачила чорного кота, з такими виразними, зеленими очима. Він пильно подивився на неї своїм ясним поглядом, нявкнув і втік у кущі. День тільки починався.

«Дивно, я ще ніколи не бачила таких очей у кота, таких незвичайних, дивних, немов він хоче побачити мене наскрізь. Мабуть, потрібно зав’язувати з переглядом серіалів на ніч. Чорт, я запізнююся»

На годиннику було п’ять хвилин на восьму. Місіс Браун дуже розлютиться якщо я запізнюсь. Першим уроком була математика. Елізабет ненавиділа дві речі: понеділки і математику, але нічого не могла з цим вдіяти.

В класі було шумно, тому дівчинка зайшла непомітною. Перший урок пролетів дуже швидко. Другим була історія. Вона любила цей предмет і з нетерпінням чекала занять. Їй подобалось дізнаватись щось нове про пращурів. Решта дня минула непомітно. Після школи Ліз як завжди йшла додому вчити уроки. Одягнувши навушники вона йшла через парк, і раптом побачила старого знайомого. Це був Майкл, її сусід по вулиці, вони дружили ще з дитинства і часто разом лазили по печерам. Йому було 19 років. Середнього зросту, брюнет з карими очима. Любив подорожі, голова їхньої команди. Як завжди був одягнений у футболку, джинси та кросівки, з навушниками на шиї. Також він займався відео зйомкою і часто робив  своїм друзям круті фотографії. Між ними зав’язалася розмова:

-"О, Лізі! Привіт! Радий тебе бачити. Як ти? Як твої справи?"

-"Майкі! Яка зустріч! Я також рада тебе бачити. Ми ціле літо не бачились. В мене повсякденна рутина, яку я так ненавиджу, дім-школа-дім, нічого цікавого. А в тебе як?"

-"Сумую за літом. Я так багато де побував! І на морі, і за кордоном у Франції, і з парашутом стрибав…"

-"Тааак, я бачила твої фото в інстаграмі. Дуже гарні."

-"То може, щоб розвіяти твою нудьгу, прогуляємося печерою? Я нещодавно, коли ходив на прогулянку з молодшим братом, бачив одну стару печеру, хотілося б оглянути її".

-"Ооо! Це було б дуже чудовою ідеєю. Мені зараз так не вистачає екстриму. Давай тоді й інших запрсимо?"

-"Звісно, я тобі як ідею подав."

-"Потрібно буде зв’язатись з Беллою, Ніком та Кейт. Вони приєднаються."

-"Я хотів би прогулятись у цю суботу, якраз відпочим від коледжу".

-"Я їм повідомлю, і зателефоную тобі пізніше".

-"Домовились".

Вони ще довгенько говорили дорогою додому, а потім розійшлись по будинкам.

Прийшовши додому вона мимохіть пообідала та сіла за уроки. Але усі думки були про печеру. Тому вона зайшла у соціальну мережу вконтакті та повідомила своїй компанії про останню новину. Наступні дні тяглись досить повільно, Лізі ледь дочекалась вихідних. Друзі мали зустрітись коло зайчика, їхньої улюбленої кав’ярні «Sunny Bunny» о п’ятій вечора. Вони так її ласкаво називали.