Тінь у щоденику
Глава 1: Ранок який усе змінив
Аліна прокидається від різкого звуку будильника. Голова гуде, а за вікном ще сіро.
Вона лежить кілька хвилин, не бажаючи вставати, поки не чує голос мами з кухні:
Аліно ти знову запізнишся!
Дівчина не відповідає, перевертається на інший бік. Але мама не відступає - двері до її кімнати різко відчиняються.
Ти чула мене?
Аліна піднімається, зітхаючи.
Чула.
І що? Знову будеш тинятися допізна, а потім ледве вставати? мама схрещує руки на грудях.
Мам не починай...
Не починай? - голос Ольги стає гострішим. - Ти взагалі розумієш, що тобі треба думати про майбутнє? Вічно витрачаєш час на дурниці!
Я не витрачаю час на дурниці!
Аліна відчуває, як у ній закипає злість.
Тоді посни шо ти робиш? Ти навіть не готуєшся до іспитів!
мама вже біля дверей, але її голос дзвенить у кімнаті.
Ти поводишся так, ніби тобі все одно!
Тому шо мені остогидли ці постійні нотації!
Ольга стискає губи, дивиться на доньку холодним поглядом.
Роби, що хочеш. Але не думай, що я буду рятувати тебе, коли все піде не так.
Двері зачинились.
Аліна сіла на ліжку, важко дихаючи. Що б вона не робила, мама завжди буда незадоволена.
Після кількох хвилин вона нарешті зібралась і вийшла на кухню. Тато, Андрій мовчки п’є каву, переглядаючи новини в телефоні. Він не втручається, як завжди.
Щось сталось?- питає Аліна намагаючись відволіктись.
Дівчина потрапила під машину неподалік від школи.
Аліна відчуває, як у неї перехоплює подих. Вона ще не знає деталей, але передчуття недобре.
Коли вона виходить із квартири, її надходить повідомлення від Каті Гуменюк: „Ти вже чула? Софія...”
На подвір’ї школи людно, але всі стоять групами, щось перешіптуючись. У когось телефони в руках, хтось показує пальцем на екран, переглядаючи новини.
Катя вибігає на зустріч, її обличчя блідне.
Аліно... Софія... Вона в лікарні.
Аліна відчуває як у неї запаморочилось в голові.
Як це сталось?
Вона йшла додому... Її збила машина... Водій зник...
Аліна хапає Катю за руку.
Почекай, ти ж бачилась з нею вчора?
Катя нервово киває.
Так, але... Вона поводилась дивно. Виглядала напруженою, постійно озиралася. Казала, що повинна розповісти мені щось важливе, але потім передумала.
Аліна стискає руки в кулаки.
Це не був просто нещасний випадок. Вона знала щось.
Катя опускає очі.
Не знаю... Але Софія ніби когось боялась.
Аліна відчуває як її охоплює тривога.
Раптом її телефон вібрує. Повідомлення від невідомого номера:
„Тримайся подалі. Це не твоя справа.”
Вона підніймає голову й ловить поглядом постать, що швидко зникає за шкільним парканом.
Тепер вона впевнена- це не випатковість.
Добавить в библиотеку 