Уроборос

Уроборос

Кожна людина цінує свою свободу. Тож усі благополучно вважають, що абсолютно незалежні. Але це не так. Філософи дарма витрачали час у мареннях свободою: наша автономність –  поняття доволі абстрактне. Усі ми, сім з половиною мільярдів сформованих особистостей, доволі залежні, і в першу чергу ми залежимо від соціуму.

Раніше світ тримався на трьох черепахах, тепер він тримається на грошах. І якщо в часи панування черепах ми могли існувати одноосібно, то тепер ліземо на купу, намагаючись бути ближчими до зовсім чужих нам людей. Ми потребуємо їх, вони потребують нас. Структура нашого життя сформована так, що задоволення будь-якої нашої потреби, матеріальної чи духовної, потребує ресурсів. Ми оцінили і поначіпляли ярликів на все, що могли. Платимо за речі, які століттями до нас кожен мав удосталь, а десь через сто років будемо платити і за те, щоб просто дихати. Усе людське життя в цьому химерному світі бетону та м’яса стало біготнею хом’ячка в колесі, у якому звичайне металеве коліщатко перетворилося в соціальне коло. Продовжуючи кружляти, людина стає лише невеликим елементом системи цього вічного кола. І весь ілюзорний рух вперед розписується за тим, що ми маємо можливість робити, забуваючи про все, чого хотілося і про що мріялося.

Людство вкусило себе за хвіст. І з кожним подихом кусає сильніше і сильніше. Велика потворна змія, що з’явилася не знати де і звідки, маячила протягом тисячоліть, з кожним подихом роблячи це коло цупкішим, позбавляючи здатності вибратися з нього. Соціальне коло – жива істота, а ти став клітиною в її організмі, хом’ячком, що біжить всередині змії. Страшний уроборос був символом вічності, а став його підтвердженням. Людство вкусило себе за хвіст. І ти кусаєш, щоб йому догодити. Твоє життя – уроборос, та й сам ти став змією.