Холодне серце. Дубок та берізка

Книга перша

Повість-казка козацьких часів.

2017

Цілувати....

Поки світять зорі

Поки вітер віє

Швидко  ніч минає

Небо вже жевріє

Зустрічати...

Новий день,

 світанок

Розганяє хмари

Темряви нічної

Забирає чари.

Забувати...

лихо,

 що не оминало

Шепотіти тихо

"Сонечко вже встало!".

Початок.

Діти повсідалися коло вогню, гріючи босі ноги. Полум’я висвітлювало їх розпашілі обличчя, сяючі очікуванням очі. Нічне небо високим шатром розкинулось над головами, крізь хмарні проріхи заглядали на землю зорі. Місяць вже втік, зробилося темно, пзате біля вогнища було тепло і затишно. Над полум’ям шкварчало сало, скапуючи жиром у вогонь, від чого той  виростав, відгодований, піднімався ще вище. А запахи йшли такі, що слинки текли. В очікуванні смачного діти вже ламали хліб та нетерпляче відкушували по скибочці, аби втамувати розбурханий запахами голод. Старий неквапом перевертав наштрикане на довгі лозини м'ясо, аби підрум’янилося воно однаково з усіх сторін.

Нарешті пригощання, як сказав старий,  „дійшло до кон-диції”, і гарячі пахучі шматки свинини були зняті з вогню та опинилися на широких капустяних листках, що заміняли тарілки. Деякий час чулося лиш плямкання та прицмокування, задоволене мугикання та охання. Поки діти їли, старий з ніжністю спостерігав за ними. Чи є в житті більше задоволення, ніж бачити радість в очах дитини? Нема і не було! Хіба що колись, в молодості, гадав інакше.

За тим всім і не схаменувся, що сам лишився без вечері, бо діти розхапали все  наготоване. Та й байдуже. Скільки старому треба?

Ситі, задоволені дітлахи повсідалися біля вогню, витираючи масні вуста чорними від сажі рученятами, від чого робилися чимось схожими на малих чортенят.

Він підкинув кілька полін в вогонь, і полум’я затріщало з новою силою.

- Діду! А ви розкажете казку? – промовила русява дівчинка з скуйовдженим волоссям.

- Ага, дідусю, розкажіть!

- Казку!

- Казку! – почулося звідусіль.

- Страшну! – сказав чорнявий хлопчина, тулячись поближче до вогню, подалі від темряви.

Старий посміхнувся, погладив сиву  бороду. 

- Точно страшну?

- Так!

- Так!

- Ні! – сказала русява дівчинка. – Розкажіть про кохання!

- Так! Про любов! – підтримали її ще двоє дівчаток.

- Фууу! – загомоніли хлоп'ята, проте не надто впевнено. Більше з упертості.