Я Не Пам’ятаю Тебе

Я Не Пам’ятаю Тебе

Макс Борисов

Я НЕ

ПАМ’ЯТАЮ

Глава 1

Історія кохання Еди і Мерта почалася з випадковостей… Цікаво, де саме їхнє почуття переросло в дещо особливе?

На вулиці був літній день, і Еда збиралась на першу співбесіду. Вона швиденько навела красу, вийшла з квартири та почала нервово закривати ключами двері. Тримаючи в руках документи, Еда поклала ключі в сумку. Швидкими кроками дівчина приблизилась до ліфта, натиснула кнопку і почала чекати. Час від часу дівчина споглядала на годинник, який був на її руці і часто постукувала ногою по підлозі, а тоді, зрозумівши, що ліфт зламався, розлючено вигукнула:

• Дідько! – та почала спускатись по сходах.

Вона вибігла з під’їзду та сіла в таксі, яке вже чекало на неї. Еда прямувала до фірми «Лосаунд». Дивлячись у вікно, дівчина думала про майбутню роботу та час від часу дивилась на годинник. Коли таксі зупинилось вона заплатила водієві, вийшла з машини та попрямувала до парадного входу. Еда була вражена виглядом фірми:

• Яка ж ця будівля величезна та розкішна, певно, сюди вклали немалі кошти… – подумала вона, а потім побачила молоду дівчину, яка стояла в реєстратурі. Вона була одягнута в білу сорочку і в довгу чорну спідницю, це була секретарка.

• Доброго дня. Мене звуть Еда Стевітсон я на співбесіду. – спокійно промовила дівчина, хоча серце шалено калатало.

• Доброго дня, пані Едо. Містер Мерт вже чекає на вас, прямуйте на 8-ий поверх. Еда лиш кивнула, пройшла по коридору та встала навпроти ліфту. Через декілька хвилин ліфт спустився, двері відчинились, а дівчина пройшла всередину та натиснула на цифру вісім.

3

• Надіюсь, хоча б тут тобі щастить, Едо... Хоча б тут... – ліфт зупинився, двері відчинились, дівчина вийшла та попрямувала вперед. Через переживання Еда зовсім забула, де знаходиться кабінет, тому довелось трішки поблукати. Підійшовши до місця призначення, у Еди спітніли долоні, вона старалася тримати себе в руках, але бажання втекти не покидало її. Хоча вона чудово розуміла, що треба йти. Тому Набравшись сміливості, дівчина постукала в двері, а потім, увійшовши, промовила:

• Пане Мерте, це я, Еда Стевітсон. – хлопець підняв погляд і серйозно промовив:

• Добрий день, проходьте.

Дівчина зайшла та сіла на крісло, потім поклала документи на стіл. Мерт спочатку поглянув на документи, а тоді підняв погляд на дівчину, приховувати були нічого, він оцінював її з голови до ніг. Воно й не дивно, бо Еда була одягнута в довгу червону сукню з вирізом на грудях. Хлопець посміхнувся та перевів погляд на документи. Дівчина лиш спостерігала за молодим чоловіком. Вигляд він мав статний, синій костюм підкреслював його природню красу, а біла сорочка додавала йому серйозності. Було в ньому щось таке особливе, але поки не зрозуміло, що саме.

Атмосфера в кабінеті була напружена, але після довгої тиші пролунав грубий чоловічий голос:

• Едо, скажіть, будь ласка, ви десь працювали?

• Ви тільки що прочитали моє резюме, там все ясно напи-сано. – швидко відповіла дівчина.

• А ви сувора... мені здається, ми з вами поладимо. Але спершу в мене є для вас цікава пропозиція.

• Я вас уважно слухаю.

• Якщо ви зі мною сьогодні повечеряєте в ресторані, то робоче місце ваше.

Дівчина не очікувала почути таке… Ці слова зачепили її, як ніколи, вона не змогла стриматись та почала істерично кричати:

• Та шо ви собі дозволяєте! Який же ви нахал! Ніколи! Якщо вам потрібна дівчина, щоб весело провести час, то це не за адресою! Я була про вас кращої думки! – дівчина взяла документи та вийшла, гримнувши дверима.

Мерт лиш поглянув вслід дівчини і, коли вона покинула кабінет, промовив:

• Груба, але справедлива, мені подобається, – через де-кілька хвилин він повернувся до роботи.

Обурена Еда вилетіла, мов пуля. Сіла в таксі та поїхала додому. По дорозі вона набрала своїм подругам і попросила їх завітати до неї. Еді конче треба було з кимось поділитися тим, що сталося.

Приїхавши додому, вона повільно піднялась по сходах та почала шукати ключ в сумці. Очевидно, що його там не було, дівчина вивернула все з сумки, але не могла знайти його.

Вона сперлась об стіну та почала повільно сповзати вниз.

Певно, це була остання капля, по щоках потекли сльози:

• Едо, що ж тобі так не щастить, чому ти така невдаха?

Після цих слів вона згадала, що переклала ключі в іншу кишеню. Дівчина підвелась, витерла сльози, відкрила двері та зайшла у квартиру. Тільки-но Еда хотіла ввійти в квартиру, як почула знайомі голоси, ймовірно це прийшли її подружки. Саме це зараз їй і було потрібно, поділитися з кимось усім, що накипіло.

4 5

Еда зачинила двері коли всі дружно пройшли до кухні та сіли за стіл. Еда почала розповідати всю історію зі всіма деталями. Дівчата її уважно слухали, аж раптом Сандра вигукнула: