Як тихо плакала ніч...

Як тихо плакала ніч...

Якось тихо плакала ніч,

Зриваючись раптом на крик.

Може, щось у неї болить?

Тіло? А то й душа?

Може, шрам від зірок не зник,

Що кололи мов сто ножів?

Може й так...

Так гуляло лише відлуння

Крику в мені самій.

Світ мій раптом увесь зубожів,

Він без тебе такий німий...

Як ридала у шибку ніч,

Зриваючись раптом на крик,

Билось сотнею аритмій

В моїм серці...

В мені самій...

08.05.2018.

****

Мрійливий погляд...

Замислила щось, певне...

Посперечатись із земним тяжінням,

Впасти в небо?

Чи розлетітись на друзки так ревно,

Неначе то обов'язок святий!

А, може, і літати їй одній нетреба?

Її впіймали?

Най би крила дали!

Най би для неї він був не лихий...

Той погляд...

Думка...

Мрія...

Скоріш би крила дали!

26.03.2018

***

26.03.2018Нічого... лиш спокій в очах...

Нічого... згоріло, розсипалось в прах,

Оскомина зщезла... пішла

А звалась коханням вона.

Крилатим лелекой злітала,

Кохалася, ніжилась... впала...

І, може, я раю шукала?

Знайшла... та чужого.

То й впала... пропала.

Я, знаю, що раю такого

Палити не можна - святе.

Заплющила очі на те,

Не трону, не трону чужого!

Можливо, знайду ще й своє.

13.09.2017

****

Обійми мене ніжно крилами,

Розкажи мені як буває.

Хай проллються дощі зливами

Мріє, болю на світі немає?

21.08.2017

*****

Коли буває так, що все занадто,

Занадто болю, сліз, жалів,

Душа зривається у прірву раптом.

Занадто порваних залізних ланцюгів.

Вони вже не тримають тіло й душу разом

Над урвищем пустого забуття.

Один лиш крок, краплина часом

Штовхнуть туди без вороття.

І дуже важко підіймати

З безодні душу у простий буденний світ.

Тож не спішіть у прірву знов штовхати

Того, хто вам довірився навік.

15.07.2017

*****

Згадалось раптом літо,

Ось так, посеред дивної зими...

Згадалось й дивне "не-кохання",

Яке не повернути, хоч й проси...

Та вже й нетреба....

Дивно, як ті думки пусті

Влізають в голову хоч їх ніхто не манить!

Мабуть, поменше буду в самоті.

Хай трохи менше болем лихоманить...

Та все ж згадаю літо...

Ось так, посеред дивної зими...

І біс із тим химерним "не-коханням",

Яке не поверну тобі, хоч і проси!

20.02.2018

******

Любов – це крила, та не кожен знає

Змахнути ними як, щоб полетіти –

Хоч якби вчився ти, та так буває,

Що крила зламані не хочуть жити