Зі мною все добре

Глава друга спочатку радісно але потім вже сумно

В 7:20 я прокидаюся. Встаю іду в душ мию голову і чищу зуби. Тоді сушу волосся і ховаю рану так щоб ніхто не помітив її через волосся, і збираюся до школи. До школи я ходжу пішки так як не хочу, щоб бачили моїх батьків. Я підіймаюся по сходам як до мене підбігає Аля і починає розповідати про те як на вечірці було класно і що прикро що мене не було.
Поки ми зайшли до класу вона десь разі що 5 сказала что прикро що не було мене. Але мені було не до вечірок. Я б теж хотіла сходити повеселитися,але в мене не той період і мене ніхто нікуди не відпустить. Я навіть за 13 років не одного разу не була на ночівлі і ніхто в мене не було звісно ж.
Коли ми сіли за парти нам оголосили тему і вчитель почав пояснювати її. Він вміло добре розповідати тему так що можна зрозуміти,але 5 дівчат його не любили за те що він ставив їм погані оцінки. Попри це вони не вчаться, але хочуть, щоб оцінки були гарні.
Коли урок закінчився я пішла в бібліотеку, щоб посидіти в тиші. Там я просиділа до початку другого уроку. Уроку біології. Коли подзвонив дзвінок. Я пішла в кабінет біології. Там ми виконували проєкт. Який був доволі цікавий.Останні уроки були скучними. Після уроків ми З Алею пішли в парк прогулятися. Там вона зустріла свої подруг. З якими я вела себе привітно хоча сьогодні мені було дуже сумно і не хотілося веселитися, і з кимось говорити, але потрібно вдати що в мене все добре,класно,щоб не було запитань. Що сталося? Тебе б'ють дома? Ти можеш нам довіритись і розповісти що в тебе на серці. Але я буду це все тримати в себе далеко в душі. І ніхто не дізнається як мені погано.
- Карина!- з грубістю говорить Аля.- де ти літаєш? Я питаю в тебе ти з нами в магазин чи ні ?
- А. Вибач задумалась. Ні я не піду в магазин. Я додому піду тому бувайте.- сором'язливо говорю я дівчатам.
- Бувай тоді до завтра.- говорить мені Аля.
- Бувай Карина.- говорять подруги Алі. Я не запам'ятала як їх звати, бо літала в думках.
Поки я йшла додому то зустріла покинутого цуценя яке було мале. Що за жорстокі люди. Я швидко подивилась в себе в портфелі чи не залишились в мене гроші. Я знайшла гроші. Грошей в мене вистачило на один пакетик корму. Коли я вийшла цуценя мене чекало. Я знайшла де можна дати йому їсти. Я дивилася як їсть цуценя і думала що в нього нема домівки. Де він ночує. Він такий худенький це ж на скільки люди жорстокі, щоб викидати цуценя наче непотріб на вулицю. Я хочу його забрати, але мати і батько не дозволять. Тому що батько ненавидить їх за те що вони гавкають. Бісить.
- Що ти робиш ?- запитує в мене хлопець.
- Годую цуценя, а що неможна ?- з подивом я в нього запитала я навіть не почула як він підійшов.
- Можна, а це твоє цуценя ?
- Ні. Його якісь жорстокі люди викинули. Бідненький.
- Тоді я його заберу.
-Що? Ти можеш його забрати і готувати, дати затишок, тепло, вигулювати. - із тривожності і радістю кажу я.
- Так, можу не хвилюйся він виросте хорошим собакою я про це по піклуюсь. Не хвилюйся.
- Дай мені свій номер, щоб я могла бачити цуценя що ти за ним добре доглядаєш.
- Добре, тримай.
Він далі свій телефон. Звати його Руслан. Гарне ім'я мені дуже сподобався. В нього були карі очі, волосся було кудряве, трохи вищий за мене десь на 10 сантиметрів, йому було 14 років. Хотіла сказати що старший на рік, але я згадала що в мене день народження через тиждень.18 березня.
На спілкування хлопець був дуже приємний. Ми пішли додому. Виявилось що ми живемо недалеко один від одного ,тому я зможу цуценя бачити часто і не хвилюватися що він щось з ним зробить.
Коли ми попрощалися. Я пішла додому. Але не все так радісно тривало. Батько знову напився і почали кричати коли я зайшла в дім вони з мамою сварились через що я так і не зрозуміла,але на диво вони швидко зупинились і мама пішла на кухню , а батько дивитися телевізор,а я пішла до себе в кімнату. В мене зразу пропало радісний настрій як тільки я переступила поріг свого дому.Я взяла свою книгу лягла на ліжко і читала десь приблизно дві години залишилося 100 сторінок і я дочитаю її. Вона була про здорові стосунки в сім'ї і я дуже хотіла такі,але мені напевно не доведеться ніколи такого побачити. Через хвилин 10 мене покликала мама їсти. Тільки но сіла за стіл як батьку щось не сподобалось в супі і він скинув миску з супом на підлогу. Миска розбилася суп полетів на стіни і на підлогу.
- Чорт тебе по брав! Нащо готувати суп якщо не вмієш!- кричить батько на мати.
- Що? Я завжди його готувала і ти казав що він смачний,а тут тобі він не сподобався да пішов ти!- кричить мама.
- Що ти сказала?! Куди я пішов?- гнівно говорить батько.
- ДОСИТЬ!- встала я зі столу вся трясуся але це вже набридло.- ми сіли вечеряти що ви тут влаштували. Доки це буде продовжувати.
- Закрий свій рот- після цього він пішов з кухні до спальні,а мама почала прибирати.
- Тобі це подобається,- кажу я мамі,- тобі приємно коли це продовжується кожний день?
- Каріно тобі краще мовчати я з усім розберуся йди в свою кімнату.- спокійним голосом мовить мама.
Але я допомагаю прибрати мамі кухню, а потім йду в свою кімнату. Як завжди вечір і все зіпсовано. Я включила собі музику і заснула.