Човник

Розмір шрифту: - +

Човник

Що все знають, то все і забувають. І якби не було ночі, хто б знав, що є світло.

(Фрідріх Ніцше)

 

На вулиці голосно задзвеніла крапель. Солов'ї намагалися не поступатися перед нею і на всю виспівували свої трелі. Розчулені від такої гармонії бурульки заливалися слізьми. Вони не усвідомлювали, що на три сезони залишають цей світ. Сніг, під впливом сліпучого, але ще не дуже теплого, сонця танув, перетворюючи місто на плавуче. На деревах старанно набухали бруньки, та із завзятістю танка лізли на божий світ. А ось і травичка почала з'являтися з-під товстого шару снігу і льоду. Ще така молоденька і свіжа, вона так чудово грала в променях денного світила. Сто довгих днів місто перебувало в холодній облозі, здавалося б, вічної мерзлоти. Однак за п'ять теплих днів уже ніщо не нагадувало про окупацію. Скрізь панували спокій та гармонія.

А у променисто блакитному небі птиці насолоджувалися вільним польотом, ловлячи потоки вітру, і раділи, що вміють літати. Іноді вони знижувалися та сідали на ліхтарі, припарковані автомобілі та, здавалося, з деякою зневагою дивилися на людей. Мовляв, чому ці дивні створіння не літають, а надають перевагу незручному ходінню пішки. Особливо зневажливо виглядали голуби: вони роздувалися, ніби повітряна кулька під час надування, та погрозливо воркували на кожного, хто проходив повз них.

По калюжах хлюпали люди. На кожного з них чекала робота. Хтось йшов із посмішкою на обличчі, інші - ні, але всі вони поспішали у своїх справах. Задумливі та, ніби, неживі вони не могли підняти голову вгору і, побачивши божевільну радість пернатих, посміхнутися гарному настрою. Ось якась жінка похилого віку, вступивши в калюжу, щось голосно закричала і почала лаяти водія, що той поставив тролейбус саме сюди. Водій лише нудно подивився на порушника свого спокою, а потім відвернувся. На його обличчі було написано: «А мені фіолетово». Діти дружно поспішали до школи. Сяючі від радості, вони крокували вулицями, прагнучи до пізнання. Принаймні, на це сподівалися їх батьки та вчителі. Ранці у них за спинами ритмічно підстрибували в такт весняної музики, яка лилася звідусіль: з дахів, з дерев, з неба...

Через якийсь час все спорожніло, щоб через п'ять хвилин знову початися спочатку. Метро вивантажить на зупинку нову «партію» людей і та буде відправлена за своїми адресами. У перерві між відправленнями на вулиці з’явився хлопчик. Звичайний такий, він нічим не виділявся, але у той самий час притягував до себе своїм вогником в очах, ніби серце постійно горить від бажання зробити щось авантюрне, непередбачуване... А замість цього він повинен ходити в школу, жити звичайним і нудним життям. Але нічого не поробиш. Таке життя теж свого роду авантюра! Хлопчик вдихнув свіже весняне повітря, і в голові все закрутилося. Через хвилину, впоравшись із хвилюванням, що його охопило, він крокував вулицею, посміхаючись новому весняному дню. Як же все-таки добре живеться на світі, подумав у той момент хлопча! Його усмішці відповідали вітрини магазинів, які що є сили намагалися засліпити оточуючих.

Хлопчик дійшов до канави і зупинився. Прямо перед ним виявився бурхливий потік весняних вод, що несе з собою все, що попадеться йому на шляху: папірці, листя дерев... Хлопчик посміхнувся, безмежно зрадівши своїй знахідці - це він спробував показати всім навколо, але вулиця була напівпорожня, і не було кому порадіти разом з ним. Тим не менше, хлопчика це ані трохи не засмутило. Він, із видом, людини, яка виграла у лотерею, продовжував сяяти і випромінювати щастя - адже він входить до лав людей, що населяють цю планету. Хлопчик сів і запустив свою маленьку ручку до ранцю. Порившись там хвилин п'ять, він з переможним виглядом витягнув звідти шматок чогось білого. У зошиті в клітинку з математики тепер не вистачало одного папірця. Хлопчик відклав убік ранець, аби той не заважав, і почав щось споруджувати з того знайденого папірця. Дві хвилини знадобилося юному авантюристові, щоб створити невеликий кораблик, що блищав на сонці так, немов був зроблений з кришталю. Хлопчик знову розтягнувся в посмішці, дивлячись на своє творіння. І, немов дивуючись своїм можливостям, почав оглядати кораблик з усіх боків. Намилувавшись, він знову глянув на бурхливий потік. Він став набагато сильнішим, і ця обставина розвеселила хлопчика ще дужче, ніж першого разу. Зрештою, він підійшов до краю бордюру та присів навпочіпки. Малий вдивлявся у воду і його погляд вихоплював в ній то якийсь папірець, то лист клена, що незрозуміло де взявся, то пачку від цигарок. Незабаром хлопчикові це заняття, мабуть, набридло - він опустив руки до води, затиснувши в пальцях невеликий біленький кораблик. Ще секунда і кораблик попливе назустріч пригодам. Але він завис у повітрі прямо над бурхливою стихією, яку проносила під ним найбільша сила з усіх.

Хлопчик задумався та присів на землю. Він крутив кораблик у своїх тендітних ручках і критично оглядав своє паперове судно. Йому точно чогось не вистачало. Незабаром у хлопчика в руках опинився червоний фломастер, а поруч на землі лежало ще кілька, але вже інших кольорів. Кілька хвилин, і кораблик виглядав абсолютно по-новому: червона облямівка по верху бортів, верх труби облямований чорною, жирною смугою, з двох бортів сміялися два жовтих ока, а завершували композицію зелені хвилясті лінії, що тягнулися по бортах від корми до носа. З почуттям повного задоволення хлопчик відпустив кораблик у нове життя, попередньо повернувши фломастери на своє місце - в ранець.

Бурхливий потік миттєво підхопив беззахисний, на перший погляд, кораблик і поніс кудись уперед. Хлопчик, не відстаючи ні на крок, кинувся за ним. Спочатку кораблик кидало з боку в бік, і навіть трохи зім'яло борт, але невдовзі потік заспокоївся, що дозволило кораблику спокійно плисти штучним руслом назустріч невідомості. Хлопчик йшов поруч і мигцем поглядав чи все в порядку зі своєю паперовою іграшкою. Раптово біля магазину з'явився голуб. Він блиснув своїми очима і хижо втупився... на шматочок хліба, якого хтось кинув горобцям. Голуб розправив крила і тихо приземлився в центрі гороб'ячого зібрання. Ті з шумом покинули обід, залишивши голуба один на один із їжею. Обережно озирнувшись, голуб переможно почав клювати відвойований трофей.



Андрій Криворучко

#876 в Різне

Відредаговано: 22.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись