Кати серед нас

Розмір шрифту: - +

Миршаве відчуття

                                                                  ~РОЗДІЛ ПЕРШИЙ~

                                                                  Миршаве відчуття

 

Прямуючи по темному безлюдному провулку, двадцяти однорічна Дебора Ленгтон, цього суботнього вечора, почувала себе напрочуд збентеженою. Здається, що коліна в неї цього вечора тремтіли не від захмареного неба, яке не обділило повільним дощем, а, напевно, від нинішньої ситуації яка спіткала її життя.

Дебора відрізнялась своїм милим личком правильної овальної форми. Вона була височенькою, худорлявою дівчиною із довгуватим білявим волоссям, що переливалось у світлі кольори персика. Очі в неї були блакитного кольору з переливами в сірий, досить добрі, та навіть виблискували на світлі. Тай взагалі, що не скажеш, а вона була дуже добродушною та щирою людиною.

Та сьогоднішнього вечора, лише судячи її за зовнішнім виглядом, навіть простий пересічний перехожий не наважився б сказати, що вона невинна, добропорядна дівчина. Змокнувши до нитки, але все ж прикривши голову шкіряною курткою, її макіяж повністю розтікся по лиці, а в поєднанні короткуватої леопардової сукні із туфлями на високій платформі, це виглядало все більш самобутньо та розкуто…

Воно, навіть, і не дивно, адже всі стереотипи розвіює її основний заробіток, вона працювала танцівницею у місцевому нічному клубі «Вогник Абадона». Здається, не багато дівчат позаздрили б такому своєрідному виборі, але коли життя нагороджує все більш складними перепонами, то незважаючи ні на кого, основним інстинктом кожного, являється бажання вистояти і протистояти проблемам, саме так намагається робити Дебора Ленгтон.

Вільна паркова зона для машин добряче викисала під тихесеньким дощем, лише на тлі дорожніх світильників виднілися калюжі, які виблискували світлими веселковими кольорами змитих із асфальту автомобільних мастил. Із кожним кроком до клубу у Дебори все більш перехоплювало подих від страху. Із кожним подихом серце билось все інтенсивніше, але, здається, вона цього не відчувала, так як музика басувала так голосно, що із великим старанням потрібно було б прислухатись до людини яка б заговорила.

Як завжди на високих сходах, які були прикриті за навісом, що вели до центрального входу клубу, не можливо не помітити блювотиння, та залишки сміття відвідувачів. Серед цього безладу деякі постояльці несамовито полюбляли розважатись у стані алкогольного, або наркотичного сп’яніння. Вхідні двері, досить недбалого, клубу були виокремленні великою блідо рожевою вивіскою «Вогник Абадона».

Абадон – це надзвичайно чудакувате місто, незважаючи на свою провінційність та незначне населення, порядку у місті годі було чекати. Вулиці завжди були загиджені, а подекуди багнисті й плюгаві . Сміття, здається, вже і вивозити немає куди, та для місцевих органі самоврядування, напевно, це не являлось основним пріоритетом для вирішення проблем, адже усі сфери суспільного життя міста, були заплутані у сітці корупційної павутини…

Вечір різко змінив настрій, захмарене небо, взагалі, не передбачало великих звершень, та після дощу повітря у місті стало все більш приємнішим на подих. Дебора, заспокоївшись і вдихнувши згусток свіжого повітря, вже більш спокійно підходила до вхідних дверей. Темно червоний коридор, із зачовганим паркетом, для неї, в який раз, здавався мерзенним, а в поєднанні із важким прокуреним запахом, що вивести практично неможливо, робота у цьому місці здавалась їй все більш неприйнятною.

Сьогодні клуб, на диво, був не багатий за кількістю відвідувачів. Проходячи крізь п’єдестали із високими жердинами, Деборі виднівся силует бармена Карвера Вінса – це був височенький зеленоокий молодий хлопець років двадцяти п’яти, його особливо прикрашала пишна темна шевелюра, та густі брови, здалеку його можна було сприйняти за порцелянову ляльку, але це тільки при його кам’яному обличчі, коли ж розквітне його мила усмішка, він здається все більш привабливішим.

Карвер, часто став проявляти симпатію до Дебори, завжди намагався здивувати її приємними дрібнички, у вигляді смачнючого коктейлю чи бутону неймовірно ароматних лілій. Для нього це не було прикладом здобуття її гідності чи випадкового інтимного зв’язку, його почуття насправді були щиросердні. Можливо, в глибині душі вона так само безвідповідально в нього закохана, але основною перепоною їхніх відносин являються, так звані подруги та колеги по п’єдесталу. Для Дебори – це, просто, втеча від надокучливої та ненависної уваги з боку підлих дівчиськ, що так безсоромно та негідно підуть на все, аби задовольнити свою хтивість…

Барна стійка, за якою сиділи декілька лисуватих, кремезних охоронців, була продовгуватою та входу із боку зали не мала. Карвер, вловивши такий недоречний та збентежений погляд Дебори, не гаяв часу і відразу призупинив її позитивно промовивши:

—Вітаю! Бачу ти сьогодні добряче промокла.

—Привіт! – прохолодно відказала розсіяна Дебора, відвіявши погляд до темного коридору в якому виднілися двері до кабінету Інгрет Девінсо – керуючої клубом.



Jane Bouvier

Відредаговано: 17.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись