Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

Кольорова Арктика (веселкова казка)

 

Маленький ведмедик вередував зранку. Він жив на крижаному полі посеред Льодовитого океану.

Мама намагалася заспокоїти ведмедика. Але все було марно.

Синочок вимагав фарби, щоб розфарбувати білий одноманітний лід. Ведмедикові набрид білий колір.

— Синку, — вмовляла мати-ведмедиця, — але ж все довкола зовсім не таке сумне і одноманітне, як ти гадаєш.

Дивись, небо — блакитне, а вода — зелена. Тюлені та нерпи — брунатні, сірі, плямисті, а кити — сині та сірі. Крига може відсвічувати на сонці всіма кольорами!

— Але ж скоро настане полярна ніч, сонце зникне, і все буде дуже сумним, — заперечив ведмедик. І знову тихенько заплакав.

Ведмедиця залишила синочка батькові-ведмедю, а сама пішла до Сонця. Прийшла на край світу, де закінчувалося крижане поле, і далі була тільки чорна вода океану.

Тут жило Сонце.

— Ведмедик не хоче полярної ночі, — пожалілася сонечку мати-ведмедиця. — Він любить, щоб навколо були кольори, а не лише білий сніг. Зроби що-небудь для мого маленького синочка, Сонечко!

— Я не можу не йти від вас на ніч. Але спробую допомогти вам, — обіцяло Сонце.

Ведмедиця повернулася додому.

От-от мала початися полярна ніч. З нею йшла темрява, якої так не любив маленький ведмедик.

Та раптом сталося диво!

На темному північному небі засяяла кольорова веселка. Нічна райдуга!

Все навкруги заграло різними відблисками червоного, синього та зеленого. А на небі, мов новорічні гірлянди колихалися смуги барвистого світла.

— Що це? — зачудовано спитав ведмедик.

— Північне сяйво, — відповіла мати. — Сонце залишило його для тебе.

— Яке гарне! — радісно затанцював ведмедик. — Мамо, а тепер я всю зиму бачитиму кольорові сни?

— Так, синку. Обов'язково. Лише кольорові й чарівні сни…

 



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись