Ностальгія за майбутнім

Розмір шрифту: - +

Посередник

#Інтерв'ю

Вранішній метрополітен незважаючи на панівну сонність відвідувачів був доволі щільно заповнений. Станція Лісова - кінцева, але людна. Багато відвідувачів столиці приїхали із передмістя. Хтось на роботу, трохи менше на навчання, всі інші - певно теж кудись. Навушники, зосередженість на телефоні, подекуди у книги. Хтось кімарить. Дехто веде бесіду із супутником. Деякі люди постійно дістають мобільний з кишені, щоб глянути котра година. І так що три хвилини. Навіщо купувати годинник, якщо є телефон, хоч його важче діставати з кишені джинсів, аніж перевернути руку, щоб глянути на циферблат.

Вранці люди їдуть переважно не з надією, а з відчуттям незворотності. Ввечері з відчуттям смиренності. Підпишуться у фейсбуці на групи, у назві яких буде "мізантроп" чи "інтелектуальний гумор". Репоститимуть смішні картинки, сміючись із повсякденності їх самих. Це як ритуал і як частина тої ж таки повсякденності.

У кожного із пасажирів метрополітену своя маленька боротьба. У кожного свої проблеми. Частину вони створюють собі самі, частину - їм створюють інші.

Олег здається більшість проблем собі створив сам. Саме з такою думкою він пройшов турнікет, піднявся сходами до платформи та зайшов у щойно прибулий потяг. Спершся відразу біля дверей до бокової частини лавки. У нього була з собою книга, але сьогодні йому було лінь її читати. Тому як і більшість інших пасажирів сконцентрувався на екрані свого смартфону. Інтернет не ловив, тому залип в якусь гру.

Це частина підземки була назовні, що само по собі звучало як каламбур. Олег полюбляв дивитися через вікно у далечінь, де Дніпро зливається з містом, де по річці ковзали човни, де береги, що бачили варягів, греків та Світові Війни приймав у себе нетверезих та байдужих відпочиваючих на пляжі. Дніпро нудьгує за минулим, але надіється що знову степовики принесуть йому Требу, степи Східної Європи знову палатимуть - мріє Дніпро.

Всі зайві думки Олега зникли із останніми променями світла, що зникли після станції Дніпро. Далі - Арсенальна.

Станція Університет. Олег вийшов з вагону і пішов до ескалатора. Піднімаючись він почув гру на скрипці - певно знову грала молода пара, він це полюбляв. Раптово музика обірвалася. І зійшовши з першого ескалатора - він побачив чому. Біля музикантів стояли органи - не зовнішні, а внутрішні з МВС. Певно їх хотіли вигнати. Олег демонстративно протиснувся крізь них і кинув у футляр гроші.

Піднявшись по другому ескалатору та вийшовши на зовні, Олег повернув праворуч і пішов через ботсад. Він полюбляв тудою ходити. У парку на гіроскутері лінивий чоловік вигулював пса. Білки грайливо бігали між людьми.

Через десять хвилин Олег вже був на роботі. Він працював журналістом. Він не ставився до своєї роботи ідейно. Ярлик четвертої влади йому ніколи не був до вподоби, тому що знав про багатьох колег по цеху таке, що влада четверта видавалася не менш корумпована, аніж перші три.

- Привіт, всі! - привітався Олег.

- І тобі, - відповіли всі.

В офісі вже сиділа декілька людей. У календарі у нього було заплановане інтерв'ю.

Декілька його колег розмовляли розмірено та спокійно.

- Ось дивись. Арсенальна є найглибшою станцією, де і ядерну війну можна пережити. Україна ядерну зброю віддала. Чи потрібно ядерна оборона, якщо не можна здійснити ядерну атаку? Це як сховатися від злодія з пістолетом у сейфі і там задихнутися.

Привітавшись з колегами, що прийшли до того, як він покине офі - він вирушив на зустріч.

Якщо вірити календарю - він мав взяти інтерв'ю під диктофон в якогось бізнесмена з офісом на Золотих Воротах, який займався безпілотниками. Тема була хайпова, Амазон повним ходом вже використовував дрони для доставки, їх використовують військові. Одним словом - тема на слуху.

Відправився за адресою пішки - тут недалеко. Прийшовши за адресою він побачив перед собою броньовані двері над якими була камера, а збоку кнопка виклику. Натиснувши - майже відразу замок відчинився.

Олег відкрив двері, зайшов і нікого не побачив на рецепції. Трохи розгубився. Проте почув кроки і згодом перед ним постав чоловік за тридцять, у джинсах та тенісці.

- Доброго Дня, Ви напевно Олег. Ми домовлялися про інтерв'ю. У нас сьогодні вихідний - тому пусто. Можна було зустрітися десь у кав'ярні, але тут маємо моделі і на наших великих моніторах можу показати презентацію.

- Окєй, жодних проблем.

- Тоді ходімо - зайдемо на кухню, там є кавомашина.

Вони пройшли буквально десять кроків і зайшли на невелику кухню-столову.

- Ви яку каву хочете?

- Я надаю перевагу чаю.

- Хоч без молока?

- Без.



Serhii Osadchyi

Відредаговано: 08.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись