Мій Харків

Мій Харків

У серці Слобожанщини перлина 

В собі з’єднала все найкраще, що було. 

Чарівна перша столиця України, 

Мій Харків – місто що втілює добро. 

Розпочалася ця історія ще влітку. Якось,відпочиваючи разом з друзями у саду Шевченка, я помітила групу молоді, яка з цікавістю розглядала пам’ятник Кобзарю, час від часу питаючи один одного: 

- Ну що знайшов? 

Дві жінки, що гуляли поруч, зупинилися: 

- О, знову шукають, як думаєш, знайдуть? 

- Якщо наполегливі, то знайдуть. 

Не стримавши своєї цікавості, я звернулась до них: 

- Вибачте, а що вони шукають? 

- Як що? Колесо від трактора. 

- А навіщо? 

- Існує легенда, що той, хто знайде колесо від трактора, приховане в скульптурній композиції пам’ятника, обов’язково назавжди лишиться жити у Харкові. От і шукають його усі ті, хто хоче стати харків’янином. 

- Знайшов, знайшов!!! 

Пролунало радісне від пам’ятника. 

- І чого так радіти, місто як місто, в Україні чимало міст значно цікавіших та перспективніших за наше. 

- Так , міст немало, але Харків - особливий… 

Нашу розмову перервав телефонний дзвінок, а вдруге турбувати жінок було якось незручно, та нагода з’ясувати, у чому ж полягає унікальність нашого міста, випала мені трохи згодом. 

«Харківський вікенд» - так називає наші прогулянки Харковом мамина однокурсниця, що мешкає у Києві. Віра Семенівна – успішна бізнес -леді, власниця турагентства, об’їздила мало не півсвіту, та чомусь раз намісять обов’язково приїздить до нас у гості на харківську каву. Після однієї з таких прогулянок, відпочиваючи у затишку «Львівської кав’ярні», у неспішній розмові я раптом почула, таку знайому фразу: 

- Олю, от скільки мені непоказували, де те колесо знаходиться, а самостійно його відшукати я так неможу й досі. Тож, подруго, так до пенсії і буду мучити тебе своїми вікендами. 

- Віро Семенівно, а ви теж шукали те колесо? 

- Так, Наталко, шукала  і я, і мама. Тільки от вона його одразу знайшла, а я не можу й досі. 

- Та навіщо воно вам здалося? Ви ж мешкаєте у столиці, часто подорожуєте, бачили чимало міст значно цікавіших  за наше, що ж такого особливого в Харкові? 

- Ну як тобі пояснити, особливий сам Харків, особливі харків’яни. Харків можна порівняти з великою дружною родиною. Харків’яни , як і члени родини, можуть бути чемними і не дуже, добрими і злими, ввічливими і нахабними, але справжній харків’янин ніколи не буває байдужим. 

- Як це? 

- Ну от скажи, Наталко, якщо ти не знаєш, як потрапити  до щойно від- 

критого модного кафе чи магазину, що ти будеш робити? 

- Спитаю у перехожих, хтось обов’язково підкаже  або навіть проведе до потрібного місця. 

- Так, а в деяких містах тобі порадять скористатись мапою, в інших - звернутись у довідкове бюро, в туристичних містах запропонують завітати до найближчого аналогічного закладу, і тільки в Харкові тобі не просто розкажуть, як краще дістатись за потрібною адресою, а й спробують підібрати найзручніший маршрут або навіть провести. 

- А що, може бути якось інакше? 

- Так, може, тільки не в Харкові. Особливість харків’ян у тому, що вони не байдужі не тільки один до одного, ай до гостей міста. 

Уже вдома ввечері я довго думала над сказаним  Вірою Семенівною, згадувала та аналізувала різні випадки з власного життя. Та врешті - решт зрозуміла, що вона мала рацію. Унікальність нашого міста не в його історії чи архітектурі, не в його географічному розташуванні, унікальність і найбільша цінність Харкова - це його мешканці, щирі, небайдужі люди, які щодня, щохвилини доводять усьому світу, що наше місто - найкраще, що Харків – місто щастя та добра.