Українські вірші
Українські вірші
Кравець Олені Іванівні
777
Через біль кожен крок.
Тихо падає ніч.
Я б низала намисто з зірок,
Щоб зустріти тебе віч-на-віч.
Я шукаю тебе в зимах, веснах,
А ти там, де палає зоря.
Ти сягаєш висот піднебесних
У піснях мандрівних кобзаря.
777
І терпкий аромат полину,
І калини червоні разки...
Я дивлюсь в далину –
Усе оповили казки.
І вітер шепоче
Тихіше, тихіше…
І серце тріпоче
Сильніше, сильніше…
Я не знаю казок миліше,
Ніж казки із солодких оман,
Що навіяв мені цей туман.
777
В одну з таких ночей,
Як згаснуть всі зірки,
Ти згинь з моїх очей
І полиши думки!
Я знаю – я мушу піти…
Не слухай мою розмову.
Світи, моє сонце, світи!
Я хочу побачити знову
Тебе у промінні ранковім.
Ти – ангел, я марю у сні.
Я очі цілую ясні
У мареві тім веселковім…
777
Небо – моя стеля,
Дім мій – на роздолі.
Шляхи і пустелі…
Я тепер на волі.
Ой візьму відерце
Та піду у гай.
Там знайду джерельце –
Дум моїх розмай.
Зачерпну водиченьки,
Сумно посміхнусь,
Зачекай, криниченько,
Я ще повернусь…
Але темна нічка
Вкрила вже село
І нема потічка
Чистого, як скло.
777
Я знов не чую шум прибою…
«Прощай» – сказати не зумію.
Тобою дихаю, тобою,
А перший крок зробить не смію.
І шторм, і море клекотить,
А серце спокою шукає,
Душа тріпоче і летить,
А розум не пускає.
Рожевий плащ давно намок.
Я шторм і бурю не минаю.
На почуттях моїх замок.
Забути треба – я це знаю.
Забути все і не згадати
Найкращі миті ужитті…
А забуття, що може дати?
Лише розраду в каятті.
777
Тепло квітучої весни
Розвіяло зимові сни.
Скрізь затишно і зелено –
Царівною весною звелено.
А небо – чисте і безкрає!
Одна лиш думка серце крає:
На світі цім не має раю.
Мій рідний краю,
Стежки лукаві обминаю,
Миліш за тебе я не знаю
Нічого. Рай – це ти.
Удвох з тобою нам рости
І крокувати в майбуття.
Вкраїно, ти – моє життя!
777
Палай, моя зоре!
Палай, моє сонце!
Де на неозоре
Море віконце.
Багато грішила,
Вернутися мушу,
Туди, де лишила
Я змучену душу.
Де я так кохала,
Де були щасливі,
Де я так прохала
Ті хвилі зрадливі:
Верни мені море,
Кого так любила.
Здолай моє горе,
Я віру згубила.
А море шуміло
І хвилями грало.
Вернути не вміло,
Що в нас забирало.
Добавить в библиотеку 