"Привіт коханий, якщо ти читаєш цей лист - значить мене уже нема поруч. Пробач!
Так склалося життя, якби у наших силах було змінити …..У нас було три найщасливіші дні. Це мало , нікчемно мало . Але і часу у Нас так само мало .
Це Вічність і ніщо одночасно.
Але я була найщасливішою на всій планеті! Сімдесят дві години поруч з тобою. Лише гори і запах весни. І ти . Перше , несміле тепло. Перші наївні квіти . Насправді , там, унизу, біля підніжжя гір на мене чекали сотні проблем. Але ти вирвав для мене прихисток від зла і трохи щастя. Час зупинився на двох тисячах метрів. Наш кутик раю.
Я знала що все закінчиться. Було прикро думати що такі дні могли бути з кожного ранку у нашому спільному житті. Могли бути …. Ти будив мене запахом моєї улюбленої мокки, а я годувала тебе на сніданок блінчиками, без яких ти не можеш жити. Ми б сиділи поруч за столом і просто говорили. Є тисячі теми з якими я хочу з тобою поговорити. Я хочу чути твій сміх, голос… відчувати твої доторки, поцілунки. Відчувати тебе ! Чорт, я просто хочу жити !
В останню ніч ти приніс невеличку, скромну квітку, першу, весняну. А я змащувала твої обідрані руки і синці. Ти такий не обережний , мій милий. Т а я готова кожного дня піклуватися про тебе…. Був би шанс.
Ти сказав що хочеш щоб я стала твоєю дружиною. Ти знав як це важливо для мене. ТАК! Не дивлячись на те що весілля не буде, що гостей не буде, білого плаття і старенького священика. Так.
Твої клятви, на одному диханні , мої обіцянки скріплені невеличкою обручкою. Де ти тільки знайшов її у горах!?
Дякую тобі за ці три дні. Нехай лікарі помилилися, я це відчуваю, зараз коли пишу я знаю що вони помилилися. Але ми не в силах нічого змінити.
Дякую тобі за те , що ти весь цей час був поруч. Тримав мою руку під крапельницями і під час болючих процедур. Молився у лікарняній каплиці під час операції. Я знаю , мені розповіла мама. Дякую за твою віру , усмішки і підтримку.
Ти давав мені силу жити ! Дихати на повні груди .
Я дико хочу жити! Я хочу ще сотні раз поїхати у гори, хочу цілувати тебе кожної можливої хвилини, хочу носити під серцем твого сина. Хочу стояти рука під руку коли наші діти стоятимуть перед вівтарем.
Ти дав мені три дні, які я хотіла б розтягнути на все життя. Дякую за це !
Ти чудовий! Найкращий. Я до болю в легенях кохаю тебе.
Дякую!
Дякую що ти був у моєму житті і зробив його таким щасливим.
Живи! Нехай без мене, знайди ту яка буде цінувати тебе, кохати . Яка стане найближчою і найріднішою.
Ти вартий бути щасливим. Не сумуй за мною, я завжди поруч- у твоєму серці! Завжди!"
+++++++++++
В ту ніч він не спав. У Лізи знову сталося загострення як тільки вони повернулися з Карпат. Вже другий день вона у лікарні . Він знав що так буде, лікар казав що не треба її везти у гори. Але Ліза так хотіла побачити востаннє Карпати. Вирватися з сірих стін палати , втекти від стійкого запаху ліків, котрі вїлись у її шкіру і волосся. Він сидів під стінами лікарні і курив, коли раптом відчув що щось не так. Коли Матвій піднявся до палати там уже зібрався медперсонал. Знову криза. Його не пускали, та хлопець вдерся у палату і впав навколішки біля ліжка Лізи . Дівчина була бліда, її трясло як у пропасниці, сухі потріскані губи спробували видавити усмішку але її перекрила гримаса болю.
- Я тебе кохаю!
Він почув її слабкий шепіт а за мить його заглушив пронизливий писк апаратури. Пряма лінія на екрані . З ослаблої руки випав невеликий згорток ….Привіт, коханий….